Реформа військової освіти в Україні

 
 

Реформа військової освіти в Україні




Сокаль І.І. (Київ)

ВІЙСЬКОВІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ
УКРАЇНИ В УМОВАХ ПІДГОТОВКИ
РЕФОРМИ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ

(1991-1992 рр.)

У статті проаналізована діяльність військових навчальних закладів на території України в період з часу проголошення державної незалежності до початку проведення реформи системи військової освіти. Визначені можливості військових навчальних закладів щодо забезпечення потреб Збройних сил України в офіцерських кадрах цього періоду.

Основою армії будь-якої держави є офіцерський корпус, тому ефективність діяльності Збройних сил України значною мірою залежить від наявності підготовлених, національно-свідомих офіцерських кадрів. Підготовка офіцерських кадрів, набуття ними необхідної фахової освіти здійснюється у військовому навчальному закладі (ВНЗ). Тому заходи, спрямовані на створення та розвиток мережі військових навчальних закладів, завжди були в центрі посиленої уваги державного та військового керівництва України і займають особливе місце в наукових дослідженнях.

Незважаючи на посилений інтерес з боку дослідників до воєнної історії України, рівень наукової розробки питання створення вітчизняної системи підготовки офіцерських кадрів залишається низьким. Потребує додаткових досліджень стан та діяльність військових навчальних закладів щодо підготовки офіцерських кадрів у період 1991-1992 рр., коли закладалися передумови для здійснення реформи військової освіти в Україні.

Серед наявних досліджень та публікацій, у яких знайшли своє відображення питання підготовки офіцерських кадрів, варто насамперед виділити монографію М. Нещадима “Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика”. У розділі 1 - “Історія військової освіти: національний досвід” - проаналізовано етапи становлення та розвитку військової освіти в Україні за період історії незалежної держави. Простежено ґенезу розвитку військової освіти за цей період, подано загальну характеристику передумов створення системи військової освіти в Україні, визначено та обґрунтовано періодизацію історії становлення й розвитку військової освіти. В той же час питання діяльності військових навчальних закладів не отримало свого достатнього вивчення.

У колективній праці “Збройні Сили незалежної України. Перші 10 років (1991-2001 рр.)”, підготовленій за загальною редакцією В. Бринцева, досліджуються окремі аспекти діяльності ВНЗ на території України, деякою мірою аналізується якісний стан їх науково-педагогічного потенціалу, можливості щодо підготовки офіцерських кадрів для забезпечення потреб Збройних сил України1.

Серед праць, у яких подано історію становлення та діяльності окремих військових навчальних закладів на території України у визначених для дослідження автором статті хронологічних рамках, варто виділити монографію “Національна академія оборони України: минуле та сьогодення”, підготовлену колективом авторів за загальною редакцією В. Радецького2. У ній дається аналіз діяльності Національної академії оборони України - провідного вищого військового навчального закладу України з питань підготовки офіцерських кадрів з перших років незалежності нашої держави і до сьогодні. Окремо виділено якісну характеристику академії в період підготовки до здійснення реформи військової освіти в Україні (1991-1992 рр.).

Більшість досліджень історії становлення військових навчальних закладів періоду 1991-1992 рр. в умовах підготовки до реформи військової освіти в Україні, яка була започаткована Постановою Кабінету Міністрів України № 490 від 19 серпня 1992 р., не мають комплексного, цілісного характеру, не відслідковують це питання в загальному контексті створення системи військової освіти в Україні, і тому існує потреба додаткового вивчення цього питання з боку вітчизняних дослідників.

В Україні до створення національних Збройних Сил самостійної системи підготовки офіцерських кадрів не існувало. Після розпаду СРСР на території нашої держави залишилися тільки фрагменти колишньої системи військової освіти: 34 військових навчальних заклади (військові академії, вищі військові училища й середні військові училища). Фактично це була мережа військових навчальних закладів без ієрархії структур органів управління (табл. 1).

Україна та Російська Федерація у складі СРСР були основними постачальниками постійного кадрового потенціалу різних рівнів і ланок управління та спеціальностей ЗС СРСР - офіцерського корпусу. Адже військові навчальні заклади поповнювалися переважно росіянами та українцями. Аби дотриматися пропорцій у національному складі офіцерського корпусу Радянської Армії, наприкінці 70-х - на початку 80-х рр. встановлювалася навіть 15-відсоткова квота для абітурієнтів військових навчальних закладів - представників інших національностей. Вона мала заповнюватися поза конкурсом на пільгових умовах. Проте, з одного боку, цієї вимоги не завжди дотримувалися на практиці, а з іншого - навіть там, де вдавалося набрати вступників із середньоазіатських чи закавказьких республік, через недостатньо ретельний відбір та низьку загальноосвітню підготовку не всі вони завершували навчання. Варто зазначити, що така ситуація була характерна і для абітурієнтів з інших республік. Особливо гострою вона виявилася для тих військових навчальних закладів, що готували фахівців з наукомістких спеціальностей та спеціальностей із підвищеним ризиком - пілотів, штурманів, авіаційних інженерів, офіцерів ракетних військ, флоту, ППО, зв’язку, військової розвідки.

У СРСР у кожному виді ЗС налічувалися десятки військових навчальних закладів (у Св - 37, ВПС - 23, ППО - 23, ВМФ - 12). У кожному з видів ЗС функціонували управління військових навчальних закладів, а в родах військ

-                       відповідні відділи. Функцію органу, що здійснював координацію між управліннями військових навчальних закладів видів ЗС та Міністерства освіти СРСР, виконувало Головне управління військових навчальних закладів Міністерства оборони СРСР. Така структура управління з достатньою ефективністю забезпечувала гнучкість та оперативність керівництва досить широкою - і за кількістю цих закладів (понад 180), і за кількістю науково-педагогічного, офіцерського та допоміжного складу в них

-      мережею військових навчальних закладів та її функціонування1.

Окремі навчальні заклади підпорядковувалися головним та центральним управлінням Міноборони та Генерального штабу. У військових округах існували відділи військових навчальних закладів, яким були безпосередньо підпорядковані деякі військові навчальні заклади та кафедри військової підготовки цивільних ВНЗ.

Це були дві академії: Військова інженерна радіотехнічна академія Протиповітряної оборони та Військова академія Протиповітряної оборони Сухопутних військ; військові інженерні училища з терміном навчання п’ять років, що готували військових інженерів відповідного фаху: Київське вище військове інженерне училище зв'язку (КВВІУЗ), Київське вище танкове інженерне училище (КВТІУ), Київське вище військове авіаційне інженерне училище (КВВАІУ), Харківське вище військове авіаційне інженерне училище (ХВВАІУ), Харківське вище військове авіаційне училище радіоелектроніки (ХВВАУРЕ), Київське вище інженерне радіотехнічне училище Протиповітряної оборони (КВІРТУ), Житомирське вище училище радіоелектроніки Протиповітряної оборони (ЖВУРЕ), Київське вище зенітно-ракетне інженерне училище (КВЗРІУ), Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ стратегічного призначення (ХВВКІУ), Севастопольське вище військово-морське інженерне училище (СВВМІУ). Більшість із цих військових навчальних закладів мала потужний науково-педагогічний потенціал та відповідну навчально-матеріальну базу.

Низка військових училищ призначалася для підготовки тільки іноземних військовослужбовців. Йдеться про Одеське вище артилерійське командне училище (ОВАКУ), Сімферопольське військове об’єднане училище (СфВОУ), Одеське вище військове об’єднане командне училище (ОВВОКУ) та Одеське вище військове об’ єднане командно-інженерне училище Протиповітряної оборони (ОВВОКІУ).

Васильківське військове авіаційно-технічне училище (ВВАТУ) з терміном навчання три роки готувало авіаційних техніків.

Крім того, існували одне відділення та 73 військові кафедри цивільних ВНЗ, 204 навчальні організації Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту (ДТСААФ), 75 навчальних центрів, частин та підрозділів. Загальна кількість особового складу в системі військової освіти становила близько 200 тис. осіб. На її утримання, за оцінками аналітиків, витрачалося близько 3 млрд. крб. на рік (у цінах на 1 січня 1991 р.) без урахування постачання озброєння, військової техніки і видатків на розвиток польової та стаціонарної матеріально-технічної бази. Щорічний випуск становив близько 12 тис. кадрових офіцерів і понад 25 тис. офіцерів запасу. Це приблизно вдвічі більше, ніж було потрібно для Збройних сил України з прийнятою Верховною Радою України на той час їх загальною чисельністю - 450 тис.

осіб.

Водночас усі згадані навчальні заклади забезпечували підготовку кадрових офіцерів лише зі 190 військово-облікових спеціальностей (56 % від потреби ЗС України), а ще зі 150 спеціальностей офіцерів готували навчальні заклади за межами України. Потреба ЗС України в щорічному поповненні офіцерами кадру становила на той час 3,5-4 тис. фахівців із 340 військово-облікових спеціальностей.

В Україні в основному було зосереджено підготовку фахівців ППО, авіації, артилерії, зв'язку, танкових військ тощо, кількість яких значно перебільшувала потреби її ЗС. Водночас закладів для підготовки льотчиків військово-транспортної та бомбардувальної авіації, вертольотників, десантників, медичних працівників, спеціалістів тилу, автомобілістів, хіміків, фінансистів, юристів, залізничників та інших спеціалістів в Україні не було1.

Підготовка офіцерів запасу, що здійснювалася з урахуванням потреб Радянського Союзу, також не задовольняла ЗС України. Крім того, військово-облікові спеціальності, з яких готували офіцерів запасу, зазвичай не відповідали профілю та спеціальностям, з яких готували фахівців із вищою освітою у відповідних цивільних ВНЗ.

Надмірна кількість офіцерів запасу, що їх готували цивільні ВНЗ України, не охоплювала всього необхідного спектра спеціальностей і не відповідала вимогам часу. Тому постали такі нагальні проблеми, як структурна та організаційно-штатна перебудова системи підготовки офіцерів запасу, скорочення цієї системи, формування нового переліку спеціальностей, організація підготовки офіцерів запасу зі спеціальностей, з яких в Україні підготовка не проводилася, вдосконалення нормативних та організаційно-методичних засад навчання. Важливими чинниками таких змін мала стати позиція керівників цивільних ВНЗ та ставлення до цього процесу студентів. Особливо суперечливими виявилися структурні зміни.

За часів СРСР питання про доцільність наявності військової кафедри в цивільному ВНЗ вирішувалося в Міноборони з огляду на потреби в мобілізаційних ресурсах. Тому в період перебудови 1985-1991 рр., коли мало місце суттєве скорочення Збройних сил, окремі керівники вищих навчальних закладів намагалися позбутися військової підготовки студентів.

Одразу після проголошення незалежності України дехто був налаштований на демілітаризацію молодої держави. У середовищі освітян висловлювалися думки щодо скасування військової підготовки. Було навіть видано розпорядження про винесення військової підготовки студентів за межі навчального плану. Стимул для існування військових кафедр з’явився лише тоді, коли військову підготовку, згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 25 березня 1992 р., почали зараховувати студентам як строкову військову службу.

Відтоді переважна більшість абітурієнтів-юнаків прагне вступити до тих вищих навчальних закладів, що мають у своєму складі військові кафедри. Дехто з керівників освітніх закладів, що таких кафедр не мали, почали ініціювати їх відкриття.

На території України існували й середні загальноосвітні навчальні заклади військової орієнтації, що готували кандидатів до військових навчальних закладів, зокрема - Київське суворовське військове училище, Криворізька та Львівська спеціальні школи-інтернати з посиленою військово-фізичною підготовкою. Вони теж підлягали як організаційному, так і змістовому реформуванню з урахуванням змін у політичній, економічній та соціальній ситуації в нашій країні. Нормативно-правова база, навчально-методичні документи та матеріали не відповідали новим підходам до підготовки спеціалістів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів згідно з ухваленим на той час (1991) Законом України “Про освіту”.

Отже, на території України існувала досить розрізнена мережа військових навчальних закладів, що, з одного боку, мало сприяти створенню нової системи військової освіти, а з іншого - було джерелом значних проблем щодо її трансформації відповідно до реальних потреб та можливостей ЗС України. Крім того, були відсутні органи управління підготовкою військових фахівців, спроможні в стислі терміни організувати та всебічно забезпечити кадрове поповнення ЗС офіцерським складом. Тому об’єктивно назріла необхідність здійснення реформи військової освіти, яка згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 490 розпочалася в кінці 1992 р.

 

Полтавское Краснознаменное военное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья

    В середине 1950-х годов в Полтаву было переведено Киевское Краснознаменное пехотное училище им. Рабочих Красного Замоскворечья, которое стало именоваться Полтавское Краснознаменное военное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья.

Это абсолютно неизвестная страница истории Полтавы. Чтобы разобраться, буду на этой странице выкладывать все, что смогу найти.

Изменение наименования данного военного учебного заведения в период 1918-1957 гг. (список не совсем точный, информация уточняется):

20.08.1918–17.09.1918 - Начало формирования данного военного учебного заведения.

17.09.1918 - 09.12.1918 - 1-я Замоскворецкая школа для обучения комсостава Рабоче-Крестьянской Красной Армии (г. Москва).

В декабре 1918 года 1-я Замоскворецкая школа для обучения комсостава Рабоче-Крестьянской Красной Армии была влита в сформированные ранее, в соответствии с Приказом Наркомвоена от 14.02.1918 г., 4-е Советские Московские пехотные командные курсы РККА.

10.12.1918 - 30.04.1919 - 4-е Московские пехотные командные курсы (4-е Московские пехотные курсы командного состава) (г. Москва).

01.05.1919 - В соответствии с Приказом Наркомвоена от 02.04.1919 г. Советский Киевский учебный батальон для бывших унтер-офицеров с 1 мая 1919 года преобразовывался в 6-е Советские пехотные Киевские командные курсы, рассчитанные на 500 курсантов, в которые были влиты 4-е Московские пехотные курсы, переведенные на Украину. Всего на последних курсах обучалось 204 человека.

01.05.1919 - 30.09.1919 - 6-е Киевские советские пехотные командные курсы (г. Киев).

__.08.1919 - __.09.1919 - Приближение линии фронта в августе 1919 года непосредственно к Киеву (на западе Украины наступление вели петлюровцы, а с востока нарастала угроза прорыва деникинцев) потребовало срочной эвакуации военно-учебных заведений округа на территорию РСФСР — в Петроград, Москву, Казань, Вятку, Златоуст и другие города, где они влились в соответствующие командные курсы. Часть слушателей курсов встала на защиту республики в рядах Красной Армии. В августе 1919 года 6-е Киевские советские пехотные командные курсы были эвакуированы (передислоцированы) в г. Пермь.

01.10.1919 - 22.08.1920 - Пермские пехотные курсы (г. Пермь).

14 декабря 1919 частями Красной Армии был взят Киев, к окончанию весны 1920 года территория Украины почти полностью была освобождена от белогвардейских частей. В августе 1920 года пехотные курсы быль вновь реэвакуированы из Перми в Киев.

23.08.1920 - 20.03.1921 - 28-е Киевские пехотные курсы (г. Киев).

21.03.1921 - 12.01.1926 - 5-я Киевская пехотная школа комсостава РККА (г. Киев).

12.01.1926 - Киевской пехотной школе было присвоено имя Рабочих Красного Замоскворечья.

12.01.1926 - __.__.1928 (??) - Киевская пехотная школа комсостава РККА имени Рабочих Красного Замоскворечья (г. Киев).

__.__.1928 (??) - 16.03.1937 - Киевская военная пехотная школа имени Рабочих Красного Замоскворечья (г. Киев).

16.03.1937 - 12.09.1943 - Киевское пехотное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья (г. Киев, с 08.08.1941 г. в эвакуации - г. Ачинск Красноярского края).

22.06.1941 - 25.07.1941 - С началом Великой Отечественной войны Киевское пехотное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья входит в состав группы войск по обороне г. Киева. Подразделения училища принимали участие в охране аэродрома в районе Гоголево и ведение борьбы с десантами противника вблизи с г. Киевом.

26.07.1941 - 08.08.1941 - С приближением немецко-фашистских войск к столице Украины училище почти в полном составе эшелонами эвакуируется в г. Ачинск Красноярского края.

12.09.1943 - Указом Президиума Верховного Совета СССР Киевское пехотное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья было награждено орденом Красного Знамени.

12.09.1943 - __.02.1956) (??) - Киевское Краснознаменное пехотное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья (с 08.08.1941 г. в эвакуации - г. Ачинск Красноярского края, по окончанию ВОВ, в первой половине ноября 1945 г. было передислоцировано обратно в г. Киев).

__.11.1945 - С окончанием Великой Отечественной войны, поздней осенью 1945 года, Киевское Краснознаменное пехотное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья вернулось в г. Киев. В мае 1946 года в г. Киеве состоялся первый послевоенный выпуск лейтенантов.

__.02.1956 (??) - __.__.1957(1958) (??) - Полтавское (??) Краснознаменное военное училище имени Рабочих Красного Замоскворечья (г. Полтава, точная дата передислокации училища из г. Киева и его переименования неизвестна, информация сырая - уточняется).

Предположительно (??), училище было расформировано в 1957 или 1958 году. Точная дата расформирования в настоящее время неизвестна. Информация уточняется.

Андрей Мурылев

Источник:

Форум Поисковых Движений

 

Из биографии генерал-майора Владилена Александровича Блатова (см. Горьковское Суворовское военное училище) следует, что в 1955 г. (поступил в 1952 г., срок обучения три года) он окончил Киевское Краснознаменное пехотное училище им. "Рабочих Красного Замоскворечья". Т.е. в 1955 г. училище находилось в Киеве.

Выпуск офицеров Полтавского Краснознаменного военного училища им. Рабочих Красного Замоскворечья 1957 года:

Источник:

Форум SAMMLER.RU

 

Очевидно, что это был последний выпуск из училища. По крайней мере в Полтаве, т.к. летом 1957 г. в Полтаву было передислоцировано артиллерийское училище из Днепропетровска, переименованное в Полтавское зенитное артиллерийское училище – в дальнейшем Полтавское высшее зенитное ракетное командное Краснознаменное училище имени генерала армии Н.Ф.Ватутина.


КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 
П О С Т А Н О В А
від 19 серпня 1992 р. N 490
Київ
Про реформу системи військової освіти
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ
N 700 ( 700-92-п ) від 14.12.92
N 74 ( 74-95-п ) від 31.01.95
N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95
N 548 ( 548-95-п ) від 25.07.95
N 93 ( 93-96-п ) від 16.01.96
N 643 ( 643-96-п ) від 13.06.96
N 1495 ( 1495-96-п ) від 11.12.96
N 93 ( 93-97-п ) від 30.01.97
N 381 ( 381-97-п ) від 22.04.97
N 64 ( 64-98-п ) від 21.01.98
N 1306 ( 1306-98-п ) від 17.08.98
N 1742 ( 1742-98-п ) від 04.11.98
N 1808 ( 1808-98-п ) від 16.11.98
N 394 ( 394-99-п ) від 16.03.99
N 269 ( 269-2001-п ) від 22.03.2001
N 866 ( 866-2001-п ) від 26.07.2001
N 618 ( 618-2003-п ) від 26.04.2003
N 1430 ( 1430-2003-п ) від 10.09.2003
N 381 ( 381-2005-п ) від 26.05.2005
N 344 ( 344-2007-п ) від 01.03.2007
N 1104 ( 1104-2007-п ) від 05.09.2007 -
Постанову скасовано на підставі Постанови КМ
N 1403 ( 1403-2007-п ) від 24.12.2007
N 1089 ( 1089-2008-п ) від 17.12.2008 }

З метою удосконалення підготовки висококваліфікованих
фахівців для Збройних Сил Кабінет Міністрів України
п о с т а н о в л я є:
1. Створити вищі військові навчальні заклади:
{ Абзац другий пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 1089 ( 1089-2008-п ) від 17.12.2008 }
{ Абзац третій пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 1430 ( 1430-2003-п ) від 10.09.2003 }
{ Абзац четвертий пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 618 ( 618-2003-п ) від 26.04.2003 }
{ Абзац п'ятий пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 269 ( 269-2001-п ) від 22.03.2001 }
{ Абзац шостий пункту 1 втратив чинніть на підставі
Постановои КМ N 1430 ( 1430-2003-п ) від 10.09.2003 }
Київський інститут Військово-Повітряних Сил на базі
Київського вищого військового авіаційного інженерного училища та
Васильківського військового авіаційно-технічного училища імені
50-річчя Ленінського комсомолу України; Київський інститут Сухопутних військ на базі Київських вищих
танкового інженерного ордена Червоної Зірки училища імені Маршала
Радянського Союзу Якубовського І. Г. та зенітного ракетного
інженерного ордена Леніна Червонопрапорного училища імені
Кірова С. М.; Одеський інститут Сухопутних військ на базі Одеських вищих
військових об'єднаного училища, об'єднаного командно-інженерного
училища протиповітряної оборони, артилерійського командного ордена
Леніна училища імені Фрунзе М. В.; { Абзац дев'ятий пункту 1
втратив чинність на підставі Постанови КМ N 381 ( 381-2005-п ) від
26.05.2005; дію абзацу дев'ятого пункту 1 відновлено згідно з
Постановою КМ N 1104 ( 1104-2007-п ) від 05.09.2007 - Постанову
скасовано на підставі Постанови КМ N 1403 ( 1403-2007-п ) від
24.12.2007 } Севастопольський військово-морський інститут на базі
Севастопольського вищого військово-морського інженерного училища
та Чорноморського вищого військово-морського ордена Червоної Зірки
училища імені Нахімова П. С. Міністерству оборони провести необхідну організаційну роботу
по створенню зазначених навчальних закладів з тим, щоб розпочати в
них навчання курсантів і слухачів з 1 вересня 1993 року. Ліквідацію навчальних закладів, на базі яких створюються
нові, провести після завершення в них навчання курсантів і
слухачів. Установити, що новостворені військові навчальні заклади
можуть вести підготовку магістрів відповідних спеціальностей до
1999 року без акредитації. Дозволити цим навчальним закладам формування наукових
центрів:
( Абзац п'ятнадцятий пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 1430 ( 1430-2003-п ) від 10.09.2003 )
при Київському військовому гуманітарному інституті -
гуманітарних проблем, а з 1994 року науково-дослідний і методичний
центр соціально-психологічної служби Збройних Сил України; при Київському військовому інституті управління та зв'язку -
управління розвідки, зв'язку та радіоелектронної боротьби;
( Абзац вісімнадцятий пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 1430 ( 1430-2003-п ) від 10.09.2003 )
при Київському інституті Військово-Повітряних Сил -
Військово-Повітряних Сил; ( Абзац двадцятий пункту 1 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 1495 ( 1495-96-п ) від 11.12.96 )
при Одеському інституті Сухопутних військ - бойового
застосування Сухопутних військ; при Севастопольському військово-морському інституті -
Військово-Морських Сил.
2. З метою якісної підготовки кандидатів для вступу до
військових навчальних закладів, надання державної допомоги у
вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей
учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи створити: Київський військовий ліцей на базі Київського суворовського
військового училища. Навчання розпочати з 1 вересня 1992 року; Львівський військовий ліцей з присвоєнням йому імені Героїв
Крут на базі Львівської спеціальної школи-інтернату з посиленою
військово-фізичною підготовкою. Навчання розпочати з 1 вересня
1992 року; ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою на базі: ( Абзац п'ятий пункту 2 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 643 ( 643-96-п ) від 13.06.96 )
( Абзац шостий пункту 2 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 643 ( 643-96-п ) від 13.06.96 )
- Донецького вищого військово-політичного училища інженерних
військ і військ зв'язку імені генерала армії Єпішева О. О.
Навчання розпочати з 1 вересня 1994 року; ( Абзац восьмий пункту 2 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 643 ( 643-96-п ) від 13.06.96 )
- частини Чернігівського вищого військового авіаційного
училища льотчиків імені Ленінського комсомолу та Чернігівського
авіаційно-спортивного клубу Товариства сприяння обороні України
(за погодженням з його Центральним комітетом). Навчання розпочати
з 1 вересня 1993 року; ( Абзац десятий пункту 2 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 643 ( 643-96-п ) від 13.06.96 )
( Абзац одинадцятий пункту 2 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 643 ( 643-96-п ) від 13.06.96 )
3. Перейменувати: Київське вище військово-морське політичне училище в Київське
вище військово-морське училище; Львівське вище військово-політичне ордена Червоної Зірки
училище в Львівське вище військове училище; Донецьке вище військово-політичне Училище інженерних військ і
військ зв'язку імені генерала армії Єпішева О. О. в Донецьке вище
військове училище інженерних військ і військ зв'язку; Сімферопольське вище військово-політичне будівельне училище в
Сімферопольське вище військове будівельне училище.
4. ( Пункт 4 втратив чинність в частині ліквідації
Хмельницького вищого артилерійського командного училища імені
Маршала артилерії Яковлєва М.Д. на підставі Постанови КМ N 700
( 700-92-п ) від 14.12.92 ) Припинити набір слухачів і курсантів
до: Військової академії протиповітряної оборони Сухопутних військ
імені Маршала Радянського Союзу Василевського О. М.; ( Абзац третій пункту 4 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
Київського вищого зенітного ракетного інженерного ордена
Леніна Червонопрапорного училища імені Кірова С. М.; Київського вищого загальновійськового командного двічі
Червонопрапорного училища імені Фрунзе М. В.; Одеського вищого військового об'єднанного
командно-інженерного училища протиповітряної оборони; ( Абзац сьомий пункту 4 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
( Абзац восьмий пункту 4 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
Хмельницького вищого артилерійського командного училища імені
Маршала артилерії Яковлєва М. Д.; ( Абзац десятий пункту 4 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
Кам'янець-Подільського вищого військово-інженерного
командного училища імені Харченка В. К.; Дніпропетровського вищого зенітного ракетного командного
училища; Харківського вищого військового авіаційного інженерного
Червонопрапорного училища; Полтавського вищого зенітного ракетного командного
Червонопрапорного училища імені генерала армії Ватутіна М. В.; Донецького вищого військового училища інженерних військ і
військ зв'язку; Київського вищого військово-морського училища; Львівського вищого військового училища; Сімферопольського військового об'єднаного училища. Зазначені навчальні заклади ліквідуються після завершення в
них навчання курсантів і слухачів.
5. Міністерству оборони створити комісії для ліквідації
зазначених у пунктах 1 і 4 цієї постанови військових навчальних
закладів в місячний строк після завершення в них навчання
курсантів і слухачів. Вказані навчальні заклади здійснюють свою діяльність без
акредитації і видають документ про освіту встановленого зразка.
6. Ліквідувати 10-ті Центральні офіцерські курси і на їх базі
тимчасово створити науково-дослідний і методичний центр
соціально-психологічної служби Збройних Сил. ( Пункт 6 із
змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 93 ( 93-97-п ) від
30.01.97 )
7. ( Пункт 7 втратив чинність в частині передачі військового
містечка Хмельницького вищого артилерійського командного училища
імені Маршала артилерії Яковлєва М.Д. на баланс Державного
комітету у справах охорони державного кордону України на підставі
Постанови КМ N 700 ( 700-92-п ) від 14.12.92 ) У міру ліквідації
військових навчальних закладів передати будинки, споруди, за
винятком військового майна і зброї, на баланс:
а) Національної гвардії: навчального центру Київського вищого загальновійськового
командного двічі Червонопрапорного училища імені Фрунзе М. В. (с.
Старе Бориспільського району) - до 31 липня 1992 р.; навчального центру Львівського вищого військового училища (с.
Старичі Яворівського району) для спільного використання з цим
училищем і факультетом військової підготовки Львівського
політехнічного інституту; частину навчального центру Одеського вищого військового
об'єднаного командно-інженерного училища протиповітряної оборони
(с. Чорноморка Овідіопольського району);
б) Інституту підготовки кадрів Служби безпеки - навчального
центру "Лютіж" Київського вищого військово-морського училища (за
винятком пірсу, плавальних засобів, учбових класів, речового і
шкіперського майна);
в) Міністерства освіти: військового містечка 207 Київського вищого
військово-морського училища - до 1 серпня 1992 р., військового
містечка 267 цього училища - до 1 серпня 1995 р. для
Києво-Могилянської академії; ( Абзац дев'ятий пункту 7 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
( Абзац десятий пункту 7 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
( Абзац одинадцятий пункту 7 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
будівлі та споруди 14/1,14/2, 14/3, 14/6, 14/9, 14/21, 14/30,
14/32, 14/44, 14/45, 14/49, 14/50, 14/51, 14/52 Потавського вищого
зенітного ракетного командного Червонопрапорного училища імені
генерала армії Ватутіна М.В.; ( Абзац шостий підпункту "в" в
редакції Постанови КМ N 74 ( 74-95-п ) від 31.01.95 )
( Абзац тринадцятий пункту 7 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
( Підпункт "д" пункту 7 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 700 ( 700-92-п ) від 14.12.92 )
є) Міністерства внутрішніх справ - навчального центру
Київського вищого зенітного ракетного інженерного училища імені
Кірова С. М. (с. Віта-Поштова Києво-Святошинського району) - в
1994 році;
ж) управління Служби безпеки по Полтавській області - будівлі
та споруди 14/16, 14/22, 14/23, 14/29, 14/39, 14/43, 14/46, 14/48
Полтавського вищого зенітного ракетного командного
Червонопрапорного училища імені генерала армії Ватутіна М.Ф.
( Пункт 7 доповнено підпунктом "ж" згідно з Постановою КМ N 74
( 74-95-п ) від 31.01.95 ).
Міністерству оборони перерозподілити матеріально-технічну
базу військових училищ, що ліквідуються, між новостворюваними
військовими навчальними закладами та військовими частинами
Збройних Сил, залишивши на своєму балансі будівлі та споруди
14/47, 15/1, 15/2, 15/5 і стройовий плац Полтавського вищого
зенітного ракетного командного Червонопрапорного училища імені
генерала армії Ватутіна М.Ф. Відселення військовослужбовців з
будівель 14/22, 14/51, 14/52 зазначеного училища здійснити шляхом
надання їм житлової площі в установленому порядку. ( Абзац
шістнадцятий пункту 7 в редакції Постанови КМ N 74 ( 74-95-п ) від
31.01.95 )
8. ( Пункт 8 втратив чинність щодо переведення особового
складу Сумського вищого артилерійського командного училища в
Одеський інститут Сухопутних військ та передачі
навчально-матеріальної бази училища на підставі Постанови КМ N 547
( 547-95-п ) від 25.07.95 ) Міністерству оборони до 31 липня
1993 р. здійснити переведення особового складу Сумського вищого
артилерійського командного училища для продовження навчання в
новостворюваний Одеський інститут Сухопутних військ, а Київського
вищого зенітного ракетного інженерного ордена Леніна
Червонопрапорного училища імені Кірова С. М. до 31 липня 1994 р. у
новостворений Харківський військовий університет і забезпечити
умови для завершення навчання курсантів. Для цього передати
необхідну навчально-матеріальну базу закладів, що ліквідуються. Ліквідувати в 1992 році Київське вище загальновійськове
командне двічі Червонопрапорне училище імені Фрунзе М. В., а
особовий склад, військове майно, зброю і техніку перевести в
новостворюваний Одеський інститут Сухопутних військ.
9. Міністерству освіти, Міністерству охорони здоров'я,
Міністерству сільського господарства і продовольства разом з
Міністерством оборони для підготовки офіцерів із спеціальностей,
що відсутні у військових навчальних закладах, створити: ( Абзац другий пункту 9 втратив чинність в частині передачі
будинків та споруд військових училищ на баланс інституту на
підставі Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
Міністерству освіти разом з Міністерством оборони створити
військово-будівельний факультет при Харківському державному
технічному університеті будівництва та архітектури на базі 862
навчального центру (м.Харків) замість розформовуваного
військово-будівельного факультету Кримського інституту
природоохоронного та курортного будівництва (м.Сімферополь);
( Абзац другий пункту 9 із змінами, внесеними згідно з Постановою
КМ N 93 ( 93-96-п ) від 16.01.96 )
( Абзац третій пункту 9 втратив чинність в частині передачі
будинків та споруд військових училищ на баланс інституту на
підставі Постанови КМ N 547 ( 547-95-п ) від 25.07.95 )
військово-інженерний факультет при Кам'янець-Подільському
сільськогосподарському інституті на базі Кам'янець-Подільського
вищого військово-інженерного командного училища імені
Харченка В. К. військової кафедри інституту, що ліквідуються, з
передачею на баланс інституту частини будинків і споруд училища;
( На зміну абзацу третього пункту 9 перетворити
військово-інженерний факультет при Подільській державній
аграрно-технічній академії у Військово-інженерний інститут при
Подільській державній аграрно-технічній академії згідно з
Постановою КМ N 64 ( 64-98-п ) від 21.01.98 )
військово-медичне відділення при Українському державному
медичному університеті на базі військових кафедр Київського
медичного інституту та Київського інституту вдосконалення лікарів,
що ліквідуються. Передбачити формування в структурі цього
відділення наукового центру військової медицини.
Міністерству оборони забезпечити фінансування новостворюваних
військових відділень і факультетів, вжити заходів до продовження
підготовки на них студентів за програмами офіцерів запасу з
відповідних спеціальностей. Військові відділення та факультети
віднести до вищих військових навчальних закладів. Підготовку
офіцерів розпочати з 1 вересня 1993 року.
10. ( Абзац перший пункту 10 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 866 ( 866-2001-п ) від 26.07.2001 )
Міністерству освіти, Міністерству у справах молоді і спорту,
Міністерству внутрішніх справ створити: військові кафедри у Київському державному інституті фізичної
культури та Одеському гідрометеорологічному інституті; військово-юридичний факультет в Українській академії
внутрішніх справ;

{ Абзац п'ятий пункту 10 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 344 ( 344-2007-п ) від 01.03.2007 }

( Абзац шостий пункту 10 втратив чинність на підставі
Постанови КМ N 1808 ( 1808-98-п ) від 16.11.98 )

відділення військової підготовки у Львівському політехнічному
інституті на базі Львівського вищого військового училища та
військової кафедри інституту, що ліквідуються, з передачею на його
баланс будинків і споруд. Міністерству освіти і Міністерству оборони забезпечити
підготовку студентів Львівського державного університету та
Львівської державної консерваторії за програмами офіцерів із
спеціальностей гуманітарного профілю на відділенні військової
підготовки Львівського політехнічного інституту. Фінансування військової підготовки студентів вищих навчальних
закладів провадити відповідно до Закону України "Про загальний
військовий обов'язок і військову службу" ( 2232-12 ).
11. Порядок проходження служби офіцерським складом,
прапорщиками, мічманами та військовослужбовцями-жінками відділень
і факультетів військової підготовки, військових відділень,
факультетів і кафедр визначається Положенням про проходження
військової служби громадянами України. Обчислення строку служби студентам, які проходять військову
підготовку за програмами офіцерів запасу, починається з дня
підписання контракту.
12. Міністерству оборони разом з Міністерством освіти для
забезпечення високоякісної підготовки студентів за програмами
офіцерів запасу провести реформування існуючих військових кафедр і
відділень військової підготовки вищих навчальних закладів. Ліквідувати військові (військово-морські) кафедри (цикли) цих
закладів згідно з додатком N 2. Передати військове майно та зброю військових
(військово-морських) кафедр (циклів), що ліквідуються, на баланс
споріднених військових кафедр, ліцеїв, а також шкіл Товариства
сприяння обороні України згідно з планом Міністерства оборони. Передати на баланс Львівському лісотехнічному інституту
навчальну матеріально-технічну базу військової кафедри цього
інституту після її ліквідації.
13. Міністерству освіти за погодженням з Міністерством
оборони сприяти працевлаштуванню офіцерів, які не мають житла і не
вислужили встановлених строків служби, на посади військових
наставників (викладачів допризовної підготовки) замість офіцерів,
котрі працюють на цих посадах після звільнення з військової
служби.

Прем'єр-міністр України В. ФОКІН
Заступник Міністра
Кабінету Міністрів України І. ЄМЕЦЬ
Інд.29
Додаток N 1
до постанови Кабінету Міністрів України
від 19 серпня 1992 р. N 490
( Додаток N 1 (Перелік вищих навчальних закладів, в яких
здійснюватиметься військова підготовка студентів) втратив чинність
на підставі Постанови КМ N 866 ( 866-2001-п ) від 26.07.2001 )

Додаток N 2
до постанови Кабінету Міністрів України
від 19 серпня 1992 р. N 490
ПЕРЕЛІК
вищих навчальних закладів, в яких розформовуються
військові (військово-морські) кафедри (цикли)
————————————————————————————————————————————————————————————————— Назва закладу | Строк розформування | 1 вересня —————————————————————————————————————————————————————————————————
Алчевський гірничо-металургійний 1992 року інститут Вінницький педагогічний інститут 1993 року Дніпропетровський державний університет -"- Донецький медичний інститут -"- Запорізький машинобудівний інститут -"- Запорізький інститут удосконалення лікарів Київський інститут удосконалення -"- лікарів Криворізький гірничорудний інститут -"- Криворізьке авіаційно-технічне училище -"- Кременчуцьке льотне училище цивільної 1993 року авіації Луганський медичний інститут -"- Львівський лісотехнічний інститут -"- Львівський сільськогосподарський 1992 року інститут Луцький педагогічний інститут 1993 року Миколаївський педагогічний інститут -"- Одеський державний університет -"- Одеський інженерно-будівельний інститут -"- Одеський інститут низькотемпературної -"- техніки та енергетики Одеський центр морської підготовки -"- Полтавський інженерно-будівельний -"- інститут Слов'янське авіаційно-технічне училище 1992 року Тернопільський медичний інститут 1993 року Ужгородський державний університет -"- Український інститут удосконалення 1992 року лікарів, м. Харків Харківський державний університет 1993 року Харківський педагогічний інститут -"- Харківський інститут механізації та -"- електрифікації сільського господарства Чернівецький державний університет -"- Чернівецький медичний інститут -"- Чернігівський педагогічний інститут -"-

Заступник Міністра
Кабінету Міністрів України І. ЄМЕЦЬ

  1. Николов, Коста Николов 
    Роден: 23.06.1873 в с. Вирче, Македония.
    Образование: Класно училище в Дупница. Духовната семинария в Самоков. Военното училище в София (1894-1897). Николаевската Генералщабна академия в Санкт-Петербург, Русия (1901-1904).
    Военна служба: 
    1897 - 4-ти артилерийски полк;
    ? - Адютант на 3-та армейска инспекционна област;
    ? - Началник на секция Военни съобщения в Щаба на армията;
    1915 - Началник на железопътното отделение при Щаба на действащата армия;
    ? - Командир на 5-ти пехотен полк;
    1917 - Началник на щаба на Дирекцията за стопански грижи и предвидливост;
    09.1918 - Началник-щаб на отбраната на София;
    ? - Главна реквизиционна комисия;
    09.08.1919 - В запас.
    Офицерски звания: 
    01.01.1898 - Подпоручик;
    02.05.1902 - Поручик;
    18.05.1906 - Капитан;
    01.01.1912 - Майор;
    02.08.1915 - Подполковник;
    14.10.1917 - Полковник;
    1937 - Генерал-майор
    Умира: Изчезва безследно на 29.09.1944.
    Автор: 
    "Турция и нейната армия";
    "Някои възможни случая на съсредоточаване на турската армия към българската граница";
    Главен редактор на военните издания.
    Други биографични данни: 
    1923-1931 - Народен представител;
    Член на Централното управление на Съюза на запасните офицери;
    Председател на Изпълнителния комитет на Македонските братства.

Марчин, Георги Николов 
Роден: 20.02.1859 в Самоков.
Образование: Самоковското еврейско училище. Военното училище в София (1879?). Пехотна офицерска стрелкова школа в град Ораниенбаум, Русия (1883).
Военна служба: 
1878 - 4-та пеша дружина;
1883 - 129-ти пехотен бесарабски полк на Руската армия (специализация);
? - 2-ри пехотен полк;
09.1885 - Командир на 1-ва дружина на 3-ти пехотен полк;
05.11.1885 - Командир на 3-ти пехотен полк;
1886 - Командир на 2-ра дружина на 2-ри пехотен полк;
22.09.1886 - 12.08.188? - В запас
? - 7-ми пехотен полк;
? - 12-ти пехотен полк;
? - Командир на 17-ти пехотен полк;
1912-1913 - Командир на 2-ра бригада на 8-ма пехотна дивизия;
05.08.1913 - В запас.
Офицерски звания: 
10.05.1879 - Прапорчик;
11.1879 - Подпоручик;
30.08.1882 - Поручик;
30.08.1885 - Капитан;
02.08.1889 - Майор;
02.08.1893 - Подполковник;
02.08.1903 - Полковник;
05.08.1913 - Генерал-майор.
Умира: 25.03.1930 в София.
Награди: 
Орден "За храброст" 4-та степен;
Орден "Св. Александър" 3-та степен с мечове.
Автор: 
“Участие на българското опълчение в Освободителната руско-турска война 1877-1878 г.” (1928)
Други: 
1886 - Участник в преврата.

Последна редакция от dibo; 12-08-2007 в 00:23 

Белов, Стефан Панайотов 
Роден: 19.01.1860 в Сливен.
Образование: Класно училище (V клас) в Сливен (1876). Военното училище в София (1878-1879). Михайловското артилерийско училище и Михайловската артилерийска академия в Русия (1882-1889 с прекъсване)
Военна служба: 
1878 - Хасковска дружина;
1879 - 1-ва пеша батарея;
1880 - Артилерийският полк;
? - 2-ри артилерийски полк;
11.1885 - Командир на 5-та батарея на 2-ри артилерийски полк;
1886 - Управляващ делата в Артилерийската инспекция (Началник-щаб на артилерийската бригада);
1887-1897 - Киевската артилерийска бригада на Руската армия;
1897 - Инженер-механик и помощник-началник на Софийския артилерийски арсенал;
1898-1912 - Началник на Софийския артилерийски арсенал;
? - Заместник-инспектор на артилерията;
1912 - Инспектор на въоръженията;
09.1912-07.1913 - Началник на Софийския арсенал;
1913-1915 - Инспектор на въоръженията;
1915-1917 - Инспектор на артилерията;
10.1918 - Началник на Главното интендантско управление;
1919 - В запас.
Офицерски звания: 
10.05.1879 - Прапорчик;
11.(30.08?)1879 - Подпоручик;
30.08.1882 - Поручик;
30.08.1885 - Капитан;
1887 - Щабскапитан от руската императорска армия;
01.01.1898 - Майор;
02.05.1902 - Подполковник;
19.05.1906 - Полковник;
30.05.1917 - Генерал-майор.
Умира: 03(04?).10.1931 в София.
Награди: 
Орден "За храброст" 4-та степен;
Орден "Св. Александър" 4-та и 5-та степен;
Народен орден "За военна заслуга" 3-та степен;
Германски "Железен кръст" 2-ра степен.
Други: 
1878 - Секретар на Бургаския окръжен управител.
1886 - Участник в преврата.
1919-1929 - Работи като инженер в спиртната и текстилната индустрии.

Последна редакция от dibo; 14-11-2014 в 12:30 

We don't see things as they are, we see them as we are
---Anais Nin----

Паков, Христо Костакиев 
Роден: 15.08.1859 в Плевен.
Образование: Класно училище в Плевен. Военното училище в София (1879). Александровската юридическа военна академия в Санкт-Петербург, Русия (1890-1893). Николаевската генералщабна академия в Санкт-Петербург, Русия.
Военна служба: 
24.04.1878 - На служба (8-ма пеша дружина?);
? - 7-ми пехотен полк;
11.08.1885-11.09.1885 - В запас;
11.1885 - Командир на 4-та дружина на 6-ти пехотен полк;
1886 - Командир на 2-ра юнкерска рота на Военното училище;
1887-1898 - Служи в Руската армия - Москва (?);
1898 - Командир на дружина в 9-ти пехотен полк;
1901 - Помощник-командир на 9-ти пехотен полк;
? - Командир на 10-ти пехотен полк;
? - Командир на 19-ти пехотен полк;
1912-1913 - Командир на 2-ра бригада на 6-та пехотна дивизия;
1913 - В запас;
1915-1918 (???????????) - Командир на дивизия (???)
Офицерски звания:
10.05.1879 - Подпоручик;
30.08.1882 - Поручик;
11.09.1885 - Капитан;
18.05.1893(1898?) - Подполковник;
1936 - Генерал-майор.
Умира: 08.02.1941 в София.
Награди: 
Орден "За храброст" 3-та и 4-та степен.
Автор: 
"Действията на 6-и пехотен Търновски полк през време на Сръбско-българската война" (сп. "Военен журнал" кн. 3, 1908 г.)
Други биографични данни: 
1886 - Участник в преврата.

Станимиров, Никола Рачев
Роден: 11.05.1876 г. в Габрово. 
Образование: Априловската гимназия в Габрово; Военното училище в София (08.1893-01.01.1897); Офицерска кавалерийска школа в Санкт Петербург, Русия (1904 - 1906) 
Военна служба:
01.01.1897 - 18-ми пехотен полк;
14.01.1900 - 1-ви ескадрон на 3-ти конен полк, впоследствие ковчежник (1901) на полка и др.;
01.1907 - Адютант на 2-ра конна бригада;
05.1908-09.1912 - Помощник-инструктор в Кавалерийската школа;
09.1912 - Помощник-комендант на Главната квартира и впоследствие командир на ординарския ескадрон при Щаба на армията;
11.1913 - Командир на 3-ти ескадрон на 4-ти конен полк;
03.1914 - Командир на 3-ти ескадрон в Лейбгвардейския конен полк;
01.1915 - Командир на 2-ри дивизион в Лейбгвардейския конен полк;
12.1916 - Помощник-командир на 1-ви конен полк;
03.1918 - Помощник-командир на 9-ти конен полк;
01.05.1918-01.01.1921 - Командир на 5-и конен полк;
01.01.1921 - Командир на 3-ти конен полк;
12.1922-1923 - Командир на Лейбгвардейския конен полк;
09.1923 - Инспектор на жандармерията;
1923-24.08.1928 - Щабът на жандармерията;
? - 24.08.1928? - Заместник на инспектора на пограничната стража.
Офицерски звания:
01.01.1897 - подпоручик;
01.01.1901 - поручик;
31.12.1906 - ротмистър;
14.07.1913 - майор;
05.12.1916 - подполковник;
01.04.1919 - полковник;
26.03.1928 - генерал-майор.
Умира: 11.02.1962г. София
Награди: 
Орден "За храброст" 3-та степен, 2-ри клас и 4-та степен, 1-ви клас;
Оредн "Св. Александър" 3-та и 4-та степен;
Орден "За военни заслуги" 3-та степен и 5-ти клас;
Орден "За заслуги";
Германски "Железен кръст" 2-ри клас;
Руски орден "Св. Анна" 3-та степен.
Други биографични данни:
Участвал е в редица кавалерийски атаки, включително и в тази при Кочмар през 1916 г. Награждаван с многобройни военни отличия и ордени. Кавалер на Орден "За Храбростъ".Женен е за дъщерята на генерал-лейтенант Тодор Кантарджиев. Tримата му сина и двама от братовите му синове стават офицери. Адютант на Борис III.

Кюркчиев, Григор Петров (Георгиев?)
Роден: 24.10.1865 в Прилеп, Македония.
Образование: Военното училище в София (1885)
Военна служба:
1885 - Юнкер;
? - 7-ми пехотен полк;
? - 8-ми резервен полк;
1912-1913 - Командир на дружина в 3-ти пехотен полк;
06.1913 - Командир на 65-ти пехотен полк;
11.1913-1915 - Командир на 24-ти пехотен полк;
1915- Командир на 2-ра бригада на 11-та пехотна дивизия;
1918 - Офицер за поръчки в Министерство на войната;
19.08.1919 - В запас;
1919-1922 - Председател на Главната ликвидационна комисия.
Офицерски звания
03.12.1885 - Подпоручик;
07.06.1888 - Поручик;
01.01.1893 - Капитан;
02.08.1903 - Майор;
01.01.1908 - Подполковник;
01.11.1913 - Полковник;
15.08.1917 - Генерал-майор.
Умира: Убит на 16.04.1925 при атентата в църквата "Св. Неделя"
Награди:
Орден "За храброст" III ст., 2-ри клас.

Павлов, Павел Тенев
Роден: 29.06.1870 в Харманли.
Образование: Военното училище в София (1886-1889). Михайловската артилерийска академия в Санкт-Петербург (1898-1902).
Военна служба:
? - 21-ви пехотен полк;
? - 3-ти артилерийски полк;
1898 - 5-ти артилерийски полк;
? - Софийски крепостен батальон;
1909 - Началник на Артилерийският отдел в Школата за запасни подпоручици;
1911 - Помощник-командир на Софийския крепостен батальон;
1912-1913 - Командир на артилерийско отделение в 4-ти нескорострелен артилерийски полк;
10.1915 - Командир на 3-ти тежък артилерийски полк;
? - Началник на Видинския укрепен пункт;
1916-1917 - Командир на 1-ва тежка полска артилерийска бригада;
? - Началник на тежката полева артилерия;
27.10.1919 - В запас.
Офицерски звания:
18.05.1889 - Подпоручик;
02.08.1892 - Поручик;
01.01.1895 - Капитан;
01.01.1905 - Майор;
15.10.1912 - Подполковник;
15.10.1915 - Полковник;
01.01.1919 - Генерал-майор.
Умира: Убит на 16.04.1925 при атентата в църквата "Св. Неделя".
Награди:
Орден "За храброст" 4-та степен, 1-ви и 2-ри клас;
Орден "Свети Александър" 3-та и 4-та степен с мечове по средата;
Орден "За военни заслуги" 5-та степен на обикновена лента;
ОРден "За заслуга" на обикновена лента.

Радойков, Станчо Симеонов
Роден:14.10.1859 в Кула.
Военна служба:
? - 7-ма пехотна дружина;
? - 23-та пехотна дружина;
? - 5-ти пехотен полк;
? - 15-ти пехотен полк;
? - 2-ра бригада на 5-та пехотна дивизия;
? - 36-ти пехотен полк;
? - Началник на отдел за специални служби (Разузнаване?!) в Министерство на войната;
1918 - В запас.
Офицерски звания:
30.08.1882 - Подпоручик;
30.08.1885 - Поручик;
01.01.1887 - Капитан;
02.08.1896 - Майор;
01.01.1904 - Подполковник;
15.10.1908 - Полковник;
30.05.1917 - Генерал-майор.
Умира: Убит на 16.04.1925 при атентата в църквата "Св. Неделя".

 

Кючуков, Иван Павлов
Роден:17.03.1881 в Етрополе.
Образование: Прогимназия в Етрополе. Военното училище в София (1901).
Военна служба:
? - 4-ти пехотен полк;
? - 35-ти пехотен полк;
1908 - 13-ти пехотен полк;
1909 - 22-ри пехотен полк;
09.1912 - Командир на сборната охранителна рота към дворците в Чамкория;
1912-1913 - 22-ри пехотен полк;
1914 - 6-ти пехотен полк;
1914-1915 - Началник на адютантската секция към щаба на 1-ва армия;
1915 - Командир на 1-ва дружина на 41-ви пехотен полк;
1916 - Командир на 1-ва дружина на 53-ти пехотен полк;
1919(?) - Командир на дисциплинарна рота;
1920 - Помощник-командир на 2-ри пехотен полк;
1921-1924 - Командир на 27-ма пехотна дружина;
1924 - Началник на инспекторската част към Канцеларията на Министерство на войната;
1924 - Заместник-председател на Военноисторическата комисия;
06.1927 - Командир на 7-ма пехотна дивизия;
30.06.1930 - В запас.
Офицерски звания:
01.01.1902 - Подпоручик;
01.01.1905 - Поручик;
01.01.1909 - Капитан;
05.12.1916 - Майор;
01.04.1919 - Подполковник;
06.05.1924 - Полковник;
15.05.1930 - Генерал-майор.
Умира: Убит на 01.11.1944 в затвора в Пазарджик.
Награди:
Орден "За храброст" 4-та степен, 1-ви и 2-ри клас;
Орден "Св. Александър" 4-та и 5-та степен;
Орден "За военна заслуга" 3-та степен, 4-та степен на военна лента;
Орден "За заслуга" на обикновенна лента;
Германски орден "Железен кръст" 2-ри клас;
Орден "За гражданска заслуга" на обикновена лента.
Други биографични данни:
1930-1944 - Управител на мелница и застрахователен деятел;
1936-09.09.1944 - Председател на Дружеството на запасните офицери в Пазарджик;
26.09.1944 - Арестуван.

Петров, Никола Петров 
Роден: 06.12.1858 в с.Тодоровци, Търновско.
Образование: Априловската гимназия в Габрово. Военното училище в София (1879 - 1 випуск). Офицерската пехотна стрелкова школа в Ораниенбаум, Русия (1884).
Военна служба: 
24.04.1877 - 2-ра опълченска дружина;
10.05.1879-1884 - 19-та пеша дружина;
1884 - Командир на рота в 5-ти пехотен полк;
09.1885 - Командир на 4-ти пехотен полк;
11.1885 - На 13 октомври е назначен за началник на Сливнишкия гарнизон и Царибродския район, а на 2 ноември – за началник на Драгоманския отряд и на всички предни отряди;
1886-1890 - Командир на 12-ти пехотен полк;
1890-1891 - Командир на 6-та пехотна бригада;
1891-1895 - Командир на 3-та пехотна дивизия;
1896-1901 - Командир на 1-ва пехотна дивизия;
1901-1906 - Командир на 3-та пехотна дивизия;
1906-1908 - Началник на 1-ва Военноинспекционна област (1-ва армия).
Офицерски звания: 
30.08.1878 - Прапорщик;
10.05.1879 - Подпоручик;
10.05.1882 - Поручик;
10.08.1885 - Капитан;
01.04.1887 - Майор;
02.08.1891 - Подполковник;
02.08.1895 - Полковник;
15.11.1900 - Генерал-майор.
Умира: 06.03.1908 в Берлин.
Награди:
Руски войнишки "Георгиевски кръст";
Орден "За храброст" 3-та степен, 2-ри клас.
Други биографични данни:
1876 - Арестуван от Османските власти, 3 месеца в затвора в Търново.

Даскалов, Владимир Николов 
Роден: 25.12. (09?)1869 във Варна.
Образование: Гимназия в София. Военното училище в София (1889). Офицерската кавалерийска школа в Санкт-Петербург, Русия (1900)
Военна служба: 
18.05.1889 - 6-ти пехотен полк;
1890-1913 - Лейбгвардейският ескадрон/конен полк;
? - 1-ви конен полк;
? - Стаж в Харковския улановски полк на Руската армия;
1909 - Командир на ескадрон в Лейбгвардейския конен полк;
1911 - Свитата на Н.В.;
10.1912-11.1912 - И.Д. Командир на Лейбгвардейския конен полк;
23.09.1913 (11.10.1913?)-08.12.1916 - Командир на 10-ти конен полк;
27.09.1916 - Командир на 3-та конна бригада;
01.01.1920 - В запас.
Офицерски звания: 
18.05.1889 - Подпоручик;
01.01.1893 - Поручик;
01.01.1900 - Капитан;
02.08.1905 - Майор;
18.05.1913 - Подполковник;
30.05.1916 - Полковник;
31.12.1935 - Генерал-майор.
Умира: 13.11.1941 във Велико Търново.
Награди: 
Орден "За Храброст" - 3-та и 4-та степен, 2-ри клас;
Орден "Св. Александър" - 4-та степен с мечове по средата;
Орден "За заслуга";
Германски "Железен кръст" - 1-ви и 2-ри клас;
Австрo-унгарски кръст "За военни заслуги" - 2-ра степен.
Други биографични данни:
1925-1939 - Председател на дружеството на запасните офицери "Бунар-Хисар" и на Федерацията на запасните офицери и подофицери;
1925-1928 - Общински съветник в Търново;
1928-1932 - Кмет на Търново.

Стойнев, Георги Савов 
Роден: 16.04.1870 в с. Лобош, Радомирско.
Образование: Военното училище в София (?). Генералщабната академия в Торино, Италия (1894-1898).
Военна служба: 
1894 - 6-ти артилерийски полк;
? - Адютант на 6-та пехотна дивизия;
? - Началник-щаб на 3-та военноинспекционна област;
? - Началник-щаб на 2-ра пехотна дивизия;
18.05.1915 - В запас;
16.09.1915-12.09.1917 - Началник на Военното училище;
09.06.1923-07.10.1926 - Началник на Трудовата повинност.
Офицерски звания: 
07.11.1887 - Подпоручик;
07.11.1890 - Поручик;
01.01.1895 - Капитан;
01.01.1901 - Майор;
01.01.1905 - Подполковник;
18.05.1909 - Полковник;
30.05.1917 - Генерал-майор.
Умира: 06.09.1929 в ?

Ганев, Антон Стефанов 
Роден: 29.01.1893 в Русе.
Образование: Военното училище в София (1912). Военната академия в София (1923-1926)
Военна служба: 
? - Командир на рота в 4-та пионерна дружина;
? - Командир на 3-та инженерна дружина;
1926 - Командир на 2-ра колоездачна дружина;
1927 - Командир на 3-ти инженерен полк;
1928 - Командир на дружина в Школата за запасни офицери;
1929 - Началник на Школата за запасни офицери;
1932 - Военен аташе в Букурещ;
1933 - Началник-щаб на 6-та пехотна дивизия;
1934 - Военен аташе в Букурещ;
1935 - В запас;
11.06.1938-10.10.1943 - Началник на трудовата повинност (трудовите войски);
Офицерски звания: 
02.08.1912 - Подпоручик;
02.08.1914 - Поручик;
20.07.1917 - Капитан;
27.11.1923 - Майор;
05.12.1927 - Подполковник;
18.07.1934 - Полковник;
? - Генерал-майор.
Умира: Самоубива се на 04.11.1945(15.09.1944?) (има версия, че е убит).

Вариклечков, Иван Петров 
 
Роден: 07.07.1891 в София.
Образование: Военната гимназия и военното училище в София (1910). Курс за морски офицери към Щаба на флота (1914-1915). Училище за командири на подводници в Кил, Германия (1917-1918). Училище за торпедни офицери във Фленсбург, Германия (1918). Дипломатическо-консулския и търговско-стопанския факултети на Свободния университет в София (1923). Стаж и специализация във флота на Германия (1931-1932).
Военна служба: 
09.1910 - Бреговата 240мм батарея във Варна;
25.05.1913-04.09.1913 - Командир на скорострелна батарея в 5-та армия;
27.03.1915 - Вахтен офицер на миноносеца "Храбри";
1915 - Крайцера "Надежда";
17.08.1915-30.09.1915 - Командир на 100мм брегова батарея на нос Галата;
30.09.1915 - Вахтен офицер на миноносеца "Летящи";
15.05.1916 - Вахтен офицер на подоводник 18;
10.05.1917 - Командир на подводник 18;
1922-1924 - Командир на дунавската полицейска част;
? - Началник-щаб на флота;
1931 - Командир на дунавския речен полк;
1933 - Началник на морските учебни заведения;
02.05.1933-05.12.1935 - Началник на флота;
05.12.1935 - Свитата на Царя. 
1936 - Флигел-адютант и Началник на Военната канцелария на Двореца;
1937 - Командир на Морската дивизия;
27.10.1939 - В запас.
Офицерски звания: 
04.09.1910 - Подпоручик;
05.08.1913 - Поручик;
02(03?).1915 - Мичман I ранг (Поручик);
16.03.1917 - Лейтенант;
12.08.1920 - Капитан-лейтенант;
26.03.1925 - Капитан II ранг;
06.05.1932 - Капитан I ранг;
06.05.1937 - Контраадмирал.
Умира: 14.02.1974 във Варна (?) 
Награди: 
Турски орден "Меджидие";
Френски орден "Лежион д'оньор"
Автор: 
"Отбраната на морските брегове" - статия във "Военен журнал" (1934);
"План за предстоящата работа във флота" (1934);
"Форсирането на Сава, Дрина и Дунав през Първата световна война" - статия във Военноисторически сборник (1935);
"Флот и авиация" - студия в "Морски преглед" (1938).
Други биографични данни: 
1936 - Член на българската делегация на конференцията в Монтрьо;
? - Правителствен делегат в Българското търговско параходно дружество (БТПД);
1943-1944 - Член на акционерното дружество "Балкан Лойд";
10.09.1944 - Арестуван неколкократно, но освободен;
06.1949-02.1950 - Началник на катедра във Военноморското училище - военноморска история и тактическо маневриране;
05.11.1956 - Арестуван и осъден на 18 месеца затвор;

Заимов, Владимир Стоянов 
Роден: 25.11.(08.12.)1888 в Кюстендил.
Образование: Военното училище в София (1907)
Военна служба: 
1907 - 8-ми артилерийски полк;
? - 4-ти артилерийски полк;
1915 - Командир на батарея в 1-ви гаубичен полк;
? - 3-то артилерийско ремонтно депо;
1923 - Командир на 4-то артилерийско отделение (4-ти артилерийски полк);
? - Началник на отдел във Военния арсенал;
1925 - Домакин на Военната фабрика (Арсенала);
1927 - Командир на 3-то артилерийско отделение;
1927 - Командир на 5-ти артилерийски полк;
1929 - Командир 4-ти дивизионен артилерийски полк;
1932 - Началник на артилерийския отдел на 3-та военноинспекционна област;
1933 - Началник на артилерийския отдел на 1-ва военноинспекционна област;
1934 - Началник на Географския институт;
1934 - Командир на 4-та пехотна дивизия;
06.05.1935 - Инспектор на артилерията;
1935 - В запас.
Офицерски звания: 
15.08.1907 - Подпоручик;
04.09.1910 - Поручик;
01.11.1913 - Капитан;
01.01.1918 - Майор;
30.01.1923 - Подполковник;
26.03.1928 - Полковник;
06.05.1935 - Генерал-майор;
02.12.1944 - Генерал-лейтенант (посмъртно);
05.12.1944 - Генерал от артилерията (посмъртно).
Умира: Разстрелян за шпионаж в полза на СССР на 01.06.1942 в София.
Награди: 
Орден "За храброст" IV степен;
Орден "Св. Александър" IV степен;
Орден "За военна залуга" V степен на военна лента;
Германски "Железен кръст";
Орден "За военна заслуга" II степен;
Съветски орден "Червено знаме";
Съветски орден "Герой на съветския съюз".
Други биографични данни: 
Член на Военния съюз.
1935 - Съден, но оправдан.
1937 - Издава в. "Воля".

Стефанов, Сава Стефанов 
 
Роден: 01.03.1884 във Велико Търново.
Образование: Военното училище в София (1905). Курс за морски офицери към Щаба на флота (?). Минния електротехнически офицерски клас (1909) и специален курс по радиотелеграфия (1910-1911) в Крoнщад, Русия. Специализация по подводно дело в Германия (1917).
Военна служба: 
1905 - "Надежда";
1906-1908 - Дунавската флотилия;
1911 - Минен офицер на "Надежда";
26.03.1911 - Завеждащ радиостанциите на "Надежда";
1915 - Командир на "Строги";
? - Преподавател в Морското машинно училище;
? - Началник на Флотския арсенал;
? - Командир на Портовата дружина;
1919 - Началник-щаб на флота;
1923- Началник на флота;
1931-29.05.1933 - Началник на флота;
1933 - В запас.
Офицерски звания: 
02.08.1905 - Подпоручик;
15.10.1908 - Мичман I ранг;
15.10.1912 - Лейтенант;
16.03.1917 - Капитан-лейтенант;
02.11.1919 - Капитан II ранг;
06.05.1926 - Капитан I ранг;
08.05.1935 - Контра-адмирал.
Умира: 15.05.1970 във Варна. 
Награди: 
орден "Св. Александър" ІV степен;
"Народен орден за военна заслуга" ІV степен;
Италиански „Орден на короната на краля на Италия” и орден "Св. Мавриций и св. Лазар".
Други биографични данни: 
1908 - Шестмесечна командировка във френска корабоплавателна компания. Плава до Йокохама, Цейлон, Австралия.
1926 - Член на "Морския сговор".

Кацаров, Димитър Илиев 
Роден: 26.10.1866 в Копривщица.
Образование: Начално училище в Копривщица. Първа мъжка гимназия в София (3-ти клас на Класическата гимназия?). Техническото отделение, впоследствие двата общи и двата старши класа на Военното училище (1883-1887). Щабен офицерски курс и артилерийска стрелкова школа във Виена, Австро-Унгария (05.1892-1894)
Военна служба: 
1887 - Младши офицер в батарея на 4-ти артилерийски полк;
1888-1891 - Адютант на 4-ти артилерийски полк и временен командир на 3-та батарея в него. Участник в комисията по изготвяне на описанието на 87мм и 75мм круповски оръдия.;
27.08.1894 - Командир на 3-та батарея в 4-ти артилерийски полк;
1895-1900 - Командир на 6-та (Резервна) батарея в 4-ти артилерийски полк, председател на Полковия съд и член на Софийския военен съд;
1900 - Командир на Возарската рота и завеждащ мастерските (работилниците) в 4-ти артилерийски полк;
11.1903 - Командир на 8-ма батарея в 4-ти артилерийски полк;
1904 - Командир на 1-ва батарея в 1-во планинско/товарно артилерийско отделение;
1906 - Командир на отделение в 2-ри артилерийски полк;
1911 - Помощник-командир на 2-ри артилерийски полк;
04.07.1912 - Помощник-командир на 5-ти артилерийски полк;
1912-05.1913 - Командир на 5-ти нескорострелен артилерийски полк;
1913 - Началник на строево-домакинското отделение в Артилерийската инспекция;
01.12.1914 - Командир на 4-ти артилерийски полк;
09.1915 - Командир на 1-ва артилерийска бригада;
1916 - Организатор на Артилерийската стрелкова школа в Сливница;
02.1918 - Помощник-началник на артилерията в Щаба на Действащата армия;
12.10.1918-01.09.1919 - Инспектор на артилерията
1919 - В запас.
Офицерски звания: 
27.04.1887 - Подпоручик;
18.05.1890 - Поручик;
02.08.1894 - Капитан;
01.01.1903 - Майор;
31.12.1906 - Подполковник;
18.05.1913 - Полковник;
27.02.1918 - Генерал-майор.
Умира: 07.1958 в Копривщица.
Награди:
Орден "За храброст" 3-та и 4-та степен;
Орден "Св. Александър" 3-та степен с мечове по средата и 5-та степен;
Орден "За военна заслуга" 3-та степен с мечове;
Австрийски орден "Железна корона";
Автор:
Наставление за обучаване на артилерията в гимнастика (1892)
Стрелба по подвижна цел, Артилерийска позиция, Планинската артилерия, Артилерийски въпроси, Артилерийски бележки и др. - статии във Военен журнал (1894-)
Зимна стрелба на 4-ти артилерийски полк, Биноклите в полската артилерия, По нашия артилерийски устав, Тежката артилерия и др. - статии във Военни известия
Маневрени бележки, Реформите в нашата артилерия и др. - статии във Военен глас
Тактика на полската артилерия, Наставление за стрелба на пехотата в Германия, Упътвания за стрелковата подготовка на отделния стрелец и групата, Употребление на полските гаубици в полската и позиционната война, Описание на немското 7,74 см оръдие и 104 мм полска гаубица - преводи от немски
Ръководство по въоръжението на полската стража
5-ти нескоростреленъ артилерийски полкъ въ Балканската война - статия във Военноисторически сборник (1932) 
Други биографични данни:
Един от основателите на Ловно-рибарския съюз.

Каблешков, Никола Стоянов 
Роден: 04.09.1868 в Пловдив.
Образование: Военното училище в София (1886). Щабни офицерски курсове във Военното училище в София (1897). Офицерската артилерийска школа - полеви отдел в Царское село, Русия (1904-1905).
Военна служба: 
1886 - 3-ти артилерийски полк;
1901 - Командир на батарея в 6-ти артилерийски полк;
1911 - Командир на 2-ро отделение на 4-ти артилерийски полк;
09.1912-1913 - Командир на гаубично артилерийско отделение към 9-та пехотна дивизия;
1914 - Командир на гаубично артилерийско отделение в 4-ти артилерийски полк;
1915 - Командир на 1-во отделение на 1-ви гаубичен артилерийски полк;
1916 - Командир на 9-ти артилерийски полк;
18.01.1919-20.12.1919 - Командир на 4-ти артилерийски полк;
01.01.1920-20.01.1921 - Инспектор на артилерията;
1921 - В запас.
Офицерски звания: 
18.05.1889 - Подпоручик;
02.08.1892 - Поручик;
01.01.1899 - Капитан;
01.01.1905 - Майор;
18.05.1913 - Подполковник;
30.05.1916 - Полковник;
25.10.1920 - Генерал-майор.

Стойчев, Никола Георгиев 
Роден: 13.10.1891 в с. Костенец, Самоковско.
Военна служба: 
? - 7-ми артилерийски полк;
1928 - Инструктор по артилерия в Школата за запасни офицери;
1929 - Командир на отделение в 2-ри дивизионен артилерийски полк;
1930 - Домакин на 2-ри дивизионен артилерийски полк;
1931 - Артилерийското отделение в Държавната военна фабрика;
1931 - Командир на 3-ти дивизионен артилерийски полк;
1932-1934 - Командир на 8-ма пехотна дивизия?;
1934 - Началник на артилерийския отдел (отделение) в 4-та военно-инспекционна област;
1935 - Началник на технически отдел в Щаба на армията;
1936 - Помощник-началник на оръжейната инспекция;
1936-1941 - Инспектор на артилерията;
1941 - Командир на 3-та армия;
1943 - Командир на 2-ра армия;
1944 - В запас(?).
Офицерски звания: 
04.09.1910 - Подпоручик;
05.08.1913 - Поручик;
16.03.1917 - Капитан;
12.08.1920 - Майор;
26.03.1925 - Подполковник;
06.05.1931 - Полковник;
06.05.1937 - Генерал-майор;
01.01.1942 - Генерал-лейтенант.
Умира: Разстрелян на 01.02.1945 край София.

Вуйчев, Сава Колев 
Роден: 22.07 (06?).1872(1871?) в Габрово.
Образование: Военното училище в София (1893). Офицерската кавалерийска школа в Сомюр, Фарнция (1899-1901) Висшето военно училище (Академията на ГЩ) в Париж, Франция (1904-1906).
Военна служба: 
1899 - Лейбгвардейски ескадрон;
1904 - Лейбгвардейския конен полк;
? - Военен аташе в Белград;
? - 6-та пехотна дивизия;
11.09.1915-14.11.1915 - Началник-щаб на конницата;
25.06.1916-02.12.1916 - Командир на 6-ти конен полк;
12.1916 - Командир на 1-ва конна бригада;
?-01.07.1919 - Командир на 2-ра конна дивизия;
1919 - В запас.
Офицерски звания: 
02.08.1893 - Подпоручик;
01.01.1897 - Поручик;
01.01.1903 - Капитан;
15.10.1908 - Майор;
15.10.1912 - Подполковник;
14.08.1916 - Полковник;
14.07.1919 - Генерал-майор.
Награди: Орден "За храброст" 3-та степен, 2-ри клас, 4-та степен, 2-ри клас.

Марков, Никола Тотев 
Източник: Изгубената България
Роден: 28.02.(03?)1888 в Търново.
Образование: Военното училище в София (1908).
Военна служба: 
1912-1913 - Командир на рота в 20-ти пехотен полк;
01.09.1913 - Школата за запасни офицери в Княжево;
10.1915 - Командир на рота в 20-ти пехотен полк;
? - Комендант на лечебните курорти;
1918 - Началник на вещева секция;
01.11.1918 - Командир на рота в 68-ми пехотен полк;
12.1918 - Командир на дружина в 68-ми пехотен полк;
03.1919 - Адютант във Военното училище в София;
01.04.1920-1921 - Старши-адютант на 1-ва пехотна дивизия;
1921 - Щаб на 1-ви пехотен полк;
1921 - Началник на 17-ти пограничен участък;
1922 - Началник на Варненското бюро за набиране на доброволци;
1923 - Помощник-началник на 6-ти пограничен сектор;
1924 - Командир на 16-та жандармерийска дружина;
1927 - Командир на дружина в 8-ми пехотен полк;
1929 - Началник на Варненско военно окръжие;
1929 - 4-ти пехотен полк;
1930 - 7-ми пехотен полк;
1934 - 6-ти пограничен сектор;
1935 - Помощник-командир на 4-та пехотна дивизия;
16.11.1935 - Офицер за поръчки към Щаба на армията;
1937 - Командир на 4-та пехотна дивизия;
1938 - Инспектор на пехотата;
11.08.1941 - В запас.
Офицерски звания: 
22.09.1909 - Подпоручик;
22.09.1912 - Поручик;
01.10.1915 - Капитан;
01.04.1919 - Майор;
06.05.1923 - Подполковник;
15.05.1930 - Полковник;
03.10.1936 - Генерал-майор;
01.01.1940 - Генерал-лейтенант.
Умира: 06.03.1974 в София.
Награди:
Орден "За храброст" 4-та степен, 2-ри клас.
Автор:
Военна хростоматия
Ръководство със списък на учебни помагала за офицери и подофицери по възпитание и обучение на войниците (1934)
Други биографични данни:
1949 - Въдворен в лагер в мина Богданов дол.

Айрянов, Димитър Василев 

Източник: Изгубената България
Роден: 05.09.1893 в Стара Загора.
Образование: Военното училище в София (1910-1913). Курс във Военната академия (1935-1936).
Военна служба: 
1912-1913 - 4-та инженерна дружина;
1915-1918 - 4-та инженерна дружина;
1923-1926 - Преподавател по автомобилно дело във Военната академия в София;
1925-1929 - Свита на царя - началник на автомобилния парк, после комендант на двореца;
1932 - Командир на автомобилната дружина;
1935 - Командир на 2-ри инженерен полк;
1935 - Командир на 1-ви инженерен полк;
1935 - Началник на отделение в Инженерната инспекция;
1938 - Командир на 4-та пехотна дивизия;
07.(11.08?).1941-09.09.1944 - Командир на Въдушните войски;
10.09.1944 - Уволнен.
Офицерски звания: 
22.11.1912 - Офицерски кандидат;
23.04.1913 - Подпоручик;
02.08.1915 - Поручик;
18.09.1917 - Капитан;
06.05.1924 - Майор;
06.05.1928 - Подполковник;
06.05.1935 - Полковник;
03.10.1940 - Генерал-майор;
06.05.1944 - Генерал-лейтенант.
Награди:
Орден "Св. Александър" 4-та степен.
Умира: Осъден на доживотен затвор от Народния съд на 15.03.1945. Присъдата е намалена на 15 години, след това на 8. Изчезва безследно в затвора през 1950г. Смъртен акт - 18.11.1950г.
Други биографични данни:
Подпредседател на Българския автомобилен и туринг клуб;
1935-1937 и 1942-1944 - Председател на спортния клуб АС-23;
11.09.1944 - Арестуван.

Бойдев, Васил Тенев 
Роден: 01.01.1893 в Казанлък.
Образование: Католическият пансион в Пловдив (1900). Образцовото педагогическо училище в Казанлък (1901). Военното училище в София (1905-1912). Висшата кавалерийска школа в Горна Баня (10.1913-05.1914). Генералщабен курс в София (1922-1923). Военната академия ("Юридическа академия и преподавателски курс") (09.1923-1925?)
Военна служба: 
1912 - Командир на 2-ри взвод на 1-ви ескадрон на 4-ти конен полк;
1912-1913 - 4-ти конен полк, после Щаб на източния сектор - Разузнавателното отделение, адютант на ген. Велчев - началник на Одринския гарнизон;
06.1914 - Командир на взвод в 2-ри ескадрон на 7-ми кавалерийски полк;
1915-1918 - Командир на картечния ескадрон на 4-ти конен полк;
1922 - Командир на ескадрон в 3-ти конен полк;
1923 - 7-ми конен полк;
1925 - 11-та пехотна дружина;
1925 - 4-ти артилерийски полк?;
1926 - 1-ви тежкоартилерийски полк?;
15.03.1926-15.09.1926 - Началник на 9-ти пограничен участък;
15.09.1926-01.08.1927 - 4-та пехотна дружина. 
27.06.1927 - Началник на отделение в Генералния шаб и Преподавател по тактика, военна стратегия и снабдителни служби във Военната академия;
01.08.1927-01.04.1928 - Преподавател във Военното училище;
1928 - Началник-щаб на 3-та пехотна дивизия;
1929 - Кавалерийската инспекция;
26.11.1930 - Началник на Въздухоплавателното училище;
1931 - Помощник-командир на 1-ви конен полк;
1932 - Щабът на армията - началник-щаб на Кавалерийската инспекция;
1932 - Началник-щаб на 8-ма (3-та?) пехотна дивизия;
02.05.1933 - Командир на 10-та пехотна дивизия??;
29.05.1934 - Завеждащ учебната част в щаба на Жандармерията;
1934 - Началник-щаб на 2-ра военноинспекционна област;
27.04.1935 - Началник на Въздушните войски;
1935 - Щабът на армията;
16.05.1935-31.10.1935 - Командир на 9-ти пехотен полк;
28.10.1935(04.11.1935)-12.10.1936 - Командир на Военното училище;
09.03.1936 - Помощник-инспектор на конницата;
30.08.1936(23.10.1936?) - Началник на Дирекция по Въздухоплаването (Въздушните войски);
11.08.1941 - Командир на 5-та армия;
11.05.1944 - В запас.
Офицерски звания: 
02.08.1912 - Подпоручик;
02.08.1914 - Поручик;
14.10.1917 - Ротмистър;
27.11.1923 - Майор;
05.12.1927 - Подполковник;
18.07.1934 - Полковник;
01.01.1940 - Генерал-майор;
01.01.1943 - Генерал-лейтенант.
Умира: 23.04.1983 (21.04.1984?) в Троян.
Награди:
Орден "За храброст" 4-та степен, 2-ри клас.
Орден "Св. Александър" с мечове, 4-та степен
Орден "За заслуга" 5-та степен на бойна лента.
Автор: 
„История на Първата световна война“, 
„Конница и авиация“, 
„Тактика на конницата“ (1933), 
"Службата на Генералния щаб";
„Снабдителните служби и превозите във военно време“ (в съавторство -1929?), 
„История на Девети пехотен полк“,
„От юнкер до генерал“ (ръкопис)

Мустаков, Димитър Михайлов 
Роден: 15.06.1872 в Каварна.
Образование: Основно училище в Балчик. Гимназията във Варна. Военното училище в София (1892-1896). Императорската Николаевска генералщабна акадмия В Санкт-Петербург, Русия (1902-1905). Държавният археологически институт в Санкт-Петербург, Русия (1902-1905). Курс по въздушно наблюдение в Германия (1918).
Военна служба: 
1902 - 1 кавалерийски дивизион;
1912 - Старши адютант в Щаба на Конната дивизия;
1913 - Секретар на Военния губернатор в Македония;
1917-1918 - Началник-щаб на 9-та пехотна дивизия;
1918 - Началник-щаб на Сборната дивизия;
? - Началник на Канцеларията на Военното министерство;
10.1920 - Началник на Пограничната стража;
15.10.1921-03.1923 Началник на Жандармерията.
Офицерски звания: 
01.01.1896 - Подпоручик;
01.01.1900 - Поручик;
01.01.1906 - Капитан;
18.05.1911 - Майор;
18.05.1915 - Подполковник;
15.08.1917 - Полковник;
03.1923 - Генерал-майор.
Умира: 24.12.1973 в ?
Награди:
Орден "За храброст" 3-та степен, 2-ри клас, 4-та степен, 2-ри клас.
Автор: 
"България в историята на своите войни"
Други биографични данни: 
Масон - член на румънската масонска ложа "Солунска звезда" от 1909, Първи надзирател на българската масонска ложа "Заря" от 1914, от 1917 - Първомайстор на ложа "Светлина".
1908 - Секретар на българското търговско консулство в Серес, после от 1909 в Солун (Военен разузнавач под прикритие).
06.1923 - Арестуван.
16.04.1925 - Ранен при атентата в църквата "Св. Неделя".
1953 - Арестуван, осъден за шипионаж на 20 години затвор.
1964 - Освободен.

Нейков, Тодор Костов
Роден: 10 (19?).08.1868 в Чирпан.
Образование: Военното училище в София (1889). Военнопедагогически курсове в Санкт-Петербург, Русия (1904).
Военна служба: 
? - 9-ти пехотен полк;
1903 - Военното училище;
? - 22-ри пехотен полк;
? - Началник на 4-то полково окръжие;
? - Командир на 33-ти пехотен полк;
? - Командир на 2-ра пехотна дивизия.
Офицерски звания: 
18.05.1889 - Подпоручик;
02.08.1892 - Поручик;
01.01.1899 - Капитан;
14.04.1910 - Майор;
01.04.1914 - Подполковник;
16.03.1917 - Полковник;
01.12.1920 - Генерал-майор.

Каталог підприємств міста

Аварійні / довідкові / екстрені служби

Аварійні служби

Пожежна охорона

Швидка медична допомога

Служби порятунку

Служби екстреного виклику

Довідково- інформаційні послуги

Телефони довіри

Управління ГО і НС

Евакуація автомобілів

Автосервіс / Автотовари

Автоаксесуари

Автозаправні станції ( АЗС)

Автозапчастини для вантажних автомобілів

Автозапчастини для іномарок

Автозапчастини для вітчизняних автомобілів

Автозвук - продаж / установка

Автомобільні акумулятори

Автомийки

Авторазбор

Авторемонт і техобслуговування (СТО)

Автосигналізації - продаж / установка

Автоскло

Автостоянки

Автохімія / Масла

Автошини / Диски

Автоемалі

Антикорозійна обробка автомобілів

Апаратна заміна масла

Газове обладнання для автотранспорту

Запчастини для громадського транспорту

Запчастини для спецавтотехники

Запчастини до сільгосптехніки

Контрактні автозапчастини

Кузовний ремонт

Розвал / Сходження

Ремонт / заправка автокондиціонерів

Ремонт автоелектрики

Ремонт АКПП

Ремонт бензинових двигунів

Ремонт дизельних двигунів

Ремонт карбюраторів / інжекторів

Ремонт спецавтотехники

Ремонт ходової частини автомобіля

Ремонт електронних систем управління автомобіля

Спеціалізоване автоустаткування

Технічний огляд транспорту

Тонування автоскла

Тюнінг

Установка / ремонт автоскла

Шиномонтаж

Місто / Влада

Адміністрації районів / округів міської влади

Адміністрації районів / округів регіональної влади

Адміністрація міста / міського округу

Благодійні фонди

Військкомати

ДАІ

Гідрометеослужба

Державні архіви

Дитячі будинки / Притулки

Будинки престарілих

Будинку дитини

РАГСи

Законодавча влада

Виборчі комісії

Інспекції

МФЦ

Податкові інспекції

Нотаріальні палати

Громадські організації

ОМВД / УМВС / ГУМВС / МВС

Організації природоохорони

Органи державного нагляду

Відділення поліції

Пенсійні фонди

Політичні організації

Уряд

Прокуратура

Слідчий комітет

Служби зайнятості населення

Служби судових приставів

Соціальні служби

Судова експертиза

Суди

Митниця

Дільничні пункти поліції

Федеральні казначейства

Федеральні міграційні служби

Федеральні служби

Фонд обов‘язкового медичного страхування

Фонди соціального страхування

Дозвілля / Розваги / Громадське харчування

Аквапарки / Водні атракціони

Бані / Сауни

Банкетні зали

Бари

Більярдні зали

Ботанічний сад

Боулінг

Букмекерські контори / Лотереї

Дайвінг-центри

Дитячі / підліткові клуби

Дитячі ігротеки

Будинки / палаци культури

Доставка готових страв

Зоопарк

Караоке- зали

Кафе

Кафе / ресторани швидкого харчування

Кафе- кондитерські / Кав‘ярні

Кейтеринг

Кінотеатри

Нічні клуби

Організація і проведення свят

Організація театральних / концертних заходів

Організація екскурсій по місту

Парки культури та відпочинку

Продаж лотерейних квитків

Ресторани

Салюти

Спортивно- тактичні клуби

Столові

Стрілецькі клуби

Суші- бари / ресторани

Творчі колективи

Послуги святкового оформлення

Цирк

Інтернет / Зв‘язок / Інформаційні технології

IP- телефонія

Автоматизація бізнес- процесів

Автоматизація виробничих процесів

Автоматизація торгівлі

Аксесуари до мобільних телефонів

Антенне обладнання

Бухгалтерські програми

Міські інформаційні сайти

Державні інформаційні сайти

Інтернет- провайдери

Інформаційна безпека

Комутаційне обладнання

Комп‘ютерні клуби

Мобільні телефони

Монтаж / обслуговування антенного обладнання

Монтаж телефонних мереж

Навігаційне обладнання

Оператори кабельного телебачення

Оператори стільникового зв‘язку

Відділення електрозв‘язку

Офісні АТС

Пейджингові компанії

Поштові відділення

Правові програми

Продаж програмного забезпечення

Розробка / підтримка / просування web -сайтів

Ремонт мобільних пристроїв зв‘язку

Сайти оголошень

Системи моніторингу транспорту

Засоби радіозв‘язку

Будівництво / проектування об‘єктів зв‘язку

Телефони / Радіотелефони

Послуги телефонного зв‘язку

Хостинг

Комунальні / побутові / ритуальні послуги

Ательє хутряні / шкіряні

Ательє трикотажні

Ательє швейні

Благоустрій вулиць

Дезинфекція / Дератизація / Дезинсекція

Домашній персонал

Житлово -комунальні послуги

Виготовлення ключів

Кладовища

Гуртожитки

Пам‘ятники / Ритуальні приналежності

Допомога в організації похорону

Пральні

Продаж / обслуговування підйомно - пасажирських пристроїв

Професійне прибирання

Пункти прийому платежів / Розрахункові центри комунальних послуг

Ремонт годинників

Служби знайомств

Теплоенергопостачання / ТЕЦ

Техобслуговування теплоенергомережі

Фото на документи

Фотоцентри

Хімчистки одягу / текстилю

Комп‘ютери / Побутова техніка / Офісна техніка

CD / DVD / BD

Аудіо - / відеотехніка

Побутова техніка

Заправка картриджів

Комп‘ютери / Комплектуючі

Модернізація комп‘ютерів

Монтаж комп‘ютерних мереж

Музичні інструменти / Аксесуари

Оргтехніка

Продаж / оренда / ремонт кавоварок

Витратні матеріали для оргтехніки

Ремонт аудіо / відео / цифрової техніки

Ремонт побутової техніки

Ремонт комп‘ютерів

Ремонт оргтехніки

Мережеве обладнання

Послуги системного адміністрування

Фототовари

Культура / Мистецтво / Релігія

Антикваріат

Бібліотеки

Духовні навчальні заклади

Монастирі

Музеї

Парафії

Релігійні організації

Релігійні товари

Синагога

Театри

Філармонія

Храми / Собори / Церкви

Художні виставки / Галереї

Художні майстерні

Художні товари / матеріали

Меблі / Матеріали / Фурнітура

Безкаркасні меблі

Дитячі меблі

Виготовлення меблів на замовлення

ЛДСП / ДВПО / МДФ

Матраци

Меблі для ванних кімнат

Меблі для кухні

Меблі для медичних установ і лабораторій

Меблі для підприємств громадського харчування

Меблі для навчальних та дошкільних закладів

Меблі зі скла

Меблі корпусні

Меблі м‘які

Меблі офісні

Меблева фурнітура

Меблеві тканини

Меблеві фасади

Облицювальні матеріали для меблів

Плетені меблі / вироби

Садово- паркові меблі / Аксесуари

Сейфи

Серійне виробництво меблів

Медицина / Здоров‘я / Краса

SPA -процедури

Аптеки

Біологічно активні добавки ( БАД)

Лікарні

Гірудотерапія

Госпіталі

Діагностичні центри

Диспансери

Жіночі консультації

Виготовлення / продаж перук

Корекція зору / Лікування офтальмологічних захворювань

Косметика / Парфуми

Косметика / витратні матеріали для салонів краси

Косметика ручної роботи

Косметичні послуги

Лікарські препарати

Лікування залежностей

Лікування ЛОР- захворювань

Мануальна терапія

Медичні лабораторії

Медичні прилади / апарати

Медичні видаткові матеріали

Медичне обладнання / інструмент

Багатопрофільні медичні центри

Нігтьові студії

Оптика

Ортопедія і травматологія

Очищення організму

Перукарні

Поліклініки дорослі

Поліклініки дитячі

Протезні / ортопедичні товари

Реабілітаційні центри

Ремонт медичного обладнання / інструментів

Рефлексотерапія

Пологові будинки

Санаторії / Профілакторії

Санітарно- епідеміологічний нагляд

Засоби гігієни

Станції переливання крові

Стоматологічні поліклініки

Стоматологічні центри

Стоматологічне обладнання / матеріали

Студії засмаги

Тату- салони

Тонізуючі процедури

Травмпункти

Послуги алерголога / імунолога

Послуги лікаря - гомеопата

Послуги гастроентеролога

Послуги гінеколога

Послуги дерматовенеролога

Послуги дитячих фахівців

Послуги кардіолога

Послуги логопеда

Послуги мамолога

Послуги масажиста

Послуги невролога

Послуги проктолога

Послуги психолога

Послуги трихолога

Послуги уролога / андролога

Послуги флеболога

Послуги ендокринолога

Фізіотерапія

Фітопродукція

Центри альтернативної медицини

Центри боротьби зі СНІДом

Центри планування сім‘ї

Школи для майбутніх мам

Метали / Паливо / Хімія

Фарбувальні речовини

Металовироби

Металообробка

Нержавіючий металопрокат

Нафтопродукти / ПММ / Газ

Прийом / переробка металу

Виробництво виробів із пластмас

Промислова хімія / Хімічна сировина

Зварювальні матеріали

Технічні гази / Кріогенні рідини

Вугілля

Утилізація відходів / Вторсировина

Феросплави

Кольоровий металопрокат

Чорний металопрокат

Устаткування / Інструмент

Абразивний інструмент

Банківське обладнання

Бензинове / дизельне обладнання

Бензоінструмент

Бурове обладнання

Вагове обладнання

Газове обладнання

Гідравлічне устаткування / інструмент

Гірничо -шахтне устаткування

Деревообробне обладнання

Деревообробний інструмент

Звуковий / світлове / відеообладнання

Гральне обладнання / Аксесуари

Вимірювальний інструмент

Каркасно -тентові конструкції

ККМ / Витратні матеріали

Клінінгове обладнання / інвентар

Кондиціонери

Котельне устаткування / Котли

Малярський інструмент

Металообробне обладнання

Металоріжучий інструмент

Насосне обладнання

Нафтогазове обладнання

Обладнання для автоматизації промислових підприємств

Обладнання для автомийок

Устаткування для автосервісу

Устаткування для АЗС та нафтобаз

Обладнання для лабораторій

Устаткування для нанесення полімерних покриттів

Устаткування для харчового виробництва

Обладнання для підприємств громадського харчування

Обладнання для салонів краси

Устаткування для сільського господарства

Устаткування для енергозбереження

Очищувачі повітря

Підшипники

Поліграфічне обладнання

Прес -форми / Штампи

Продаж / установка теплих підлог

Продаж інфрачервоних кабін

Продаж платіжних терміналів / інформаційних кіосків

Проекційне обладнання

ГТВ

Ремонт промислового устаткування

Ремонт електроінструменту

Зварювальне обладнання

Слюсарно -монтажний інструмент

Стелажі / Вітрини

Тепловентиляційні обладнання

Техніка для складу

Торгово- виставкове обладнання

Холодильне обладнання

Швейне обладнання

Електроінструмент

Освіта / Робота / Кар‘єра

Автошколи

Академії

Бізнес- тренінги / семінари

Бухгалтерські курси

Гімназії

Дитячі музичні школи

Дитячі садки / Ясла

Інститути

Кадрові / рекрутингові агентства

Коледжі

Комп‘ютерні курси

Конструкторські бюро

Ліцеї

Особові тренінги / семінари

Міжшкільні навчальні комбінати

Модельні агентства

Науково -дослідні інститути

Початкові школи - дитячі садки / Прогімназії

Навчання бізнес- професіями

Навчання за кордоном

Навчання майстрів для салонів краси

Навчання з охорони праці

Навчання робітничими професіями

Навчання співробітників охорони

Переклад з іноземних мов

Допомога в навчанні

Професійна перепідготовка / Підвищення кваліфікації

Професійні ліцеї

Технікуми

Університети

Училища

Художні школи

Центри раннього розвитку / дошкільної освіти дітей

Школи

Школи іноземних мов

Школи мистецтв

Школи - інтернати

Одяг / Взуття

Біжутерія

Верхній одяг

Головні убори

Джинсовий одяг

Жіночий одяг

Іграшки

Магазини взуттєві

Хутро / Шкіра - сировина

Хутра / Дублянки / Шкіра

Чоловічий одяг

Нижня білизна

Взуття - опт

Одяг для вагітних

Виробництво взуття

Ремонт взуття / шкіргалантереї

Весільні товари

Секонд - хенд

Спецвзуття

Спецодяг / Засоби індивідуального захисту

Сумки / Шкіргалантерея

Товари для новонароджених

Трикотажні вироби

Панчішно -шкарпеткові вироби

Охорона / Безпека

Позавідомча охорона

Детективні послуги

Монтаж охоронно -пожежних систем

Вогнезахисна обробка

Продаж / ремонт / встановлення домофонів

Протипожежне обладнання / інвентар

Системи безпеки та охорони

Рятувальне обладнання

Послуги охорони

Продукти харчування / Напої

Алкогольні напої

Безалкогольні напої

Дитяче харчування

Дієтичні / Соєві продукти

Жир / маслопродуктов

Зерно / Зерновідходи

Зернопереробка

Кіоски / магазини фастфудного продукції

Ковбасні вироби

Кондитерські вироби

Консервована продукція

Макаронні вироби

Молочні продукти

Морозиво

Борошно / Крупи

М‘ясо / Напівфабрикати

М‘ясо птиці / Напівфабрикати

Овочі / Фрукти / Ягоди / Гриби

Горіхи / Насіння

Продаж / доставка питної води

Продовольчі магазини

Продукти швидкого приготування

Продукти бджільництва

Риба / Морепродукти

Цукор / Сіль

Снекова продукція

Спеції / Прянощі

Сири

Сировина для харчової промисловості

Тютюнові вироби / Товари для куріння

Хлібобулочні вироби

Чай / Кава

Яйце

Реклама / Поліграфія / ЗМІ

Indoor - реклама (реклама в приміщеннях)

PR / Зв‘язки з громадськістю

Агентства по підписці друкованих видань

Папір для поліграфії

Відеостудії

Газети

Дизайн реклами

Директ -мейл

Журнали

Виготовлення бізнес -сувенірів

Виготовлення рекламних конструкцій

Маркетингові / соціологічні дослідження

Матеріали для зовнішньої реклами

Оперативна поліграфія

Організація і проведення промоушн- акцій

Офсетний друк

Поліграфічні послуги

Послепечатная обробка

Переддруковна підготовка

Виробництво пластикових карт

Радіостанції

Розміщення зовнішньої реклами

Розміщення реклами в ЗМІ

Розміщення реклами на транспорті

Витратні матеріали для поліграфії

Рекламні агентства повного циклу

Світлова реклама

Довідники

Студії звукозапису

Тамподрук

Термодрук

Флексодрук

Фотостудії

Шовкографія

Широкоформатний друк / УФ- друк

Спорт / Відпочинок / Туризм

Авіаційні клуби

Бази відпочинку

Басейни

Велнес- зали

Велосипеди

Військово -патріотичні клуби

Готелі

Дитяче ігрове обладнання / Аксесуари

Картинг- / МОТОЦЕНТР

Квартирні бюро

Кінні клуби / Іподроми

Льодові палаци / Катки

Човни / Катери

Лижні бази / Гірськолижні комплекси

Професійні спортивні клуби

Рибальські приналежності

Спорядження для туризму і відпочинку

Спортивний одяг / взуття

Спортивно -технічні клуби

Спортивне устаткування

Спортивне харчування

Спортивні секції

Спортивні школи

Спортивний інвентар

Стадіони

Танцювальні школи

Тенісні клуби / корти

Товари для підводного плавання

Тренажерні зали

Туристичні агентства

Фітнес- клуби

Будівельні / оздоблювальні матеріали

Автоматичні ворота / двері

Бетон / Розчин

Вхідні двері

Герметики / Клеї

Гідроізоляційні матеріали

Гіпсокартон / Комплектуючі

Декоративні елементи / покриття

ДСП / ДВП / Фанера

Залізобетонні вироби

Паркани / Огородження

Замки / Залізні вироби

Звукоізоляційні матеріали

Виготовлення художніх вітражів / мозаїки

Керамічна плитка / Кахель

Керамограніт

Комплектуючі для дверей

Комплектуючі для вікон

Кріпильні вироби

Покрівельні матеріали

Лакофарбові матеріали

Магазини оздоблювальних матеріалів

Магазини будівельних матеріалів

Матеріали для дорожнього будівництва

Міжкімнатні двері

Металоконструкції для будівництва будівель / споруд

Підлога / Комплектуючі

Шпалери

Устаткування для виробництва будівельних матеріалів

Вікна

Оргскло / Полікарбонат

Пісок / Щебінь

Пиломатеріали

Погонажні вироби

Порошкові фарби

Продаж / монтаж стель

Системи перегородок

Скло / Дзеркала

Стінові панелі

Сухі будівельні суміші

Сендвіч-панелі

Теплоізоляційні матеріали

Тротуарна плитка

Фасадні матеріали / конструкції

Будівництво / Нерухомість / Ремонт

Автоматизація інженерних систем

Агентства нерухомості

Алмазне буріння / різання

Антикорозійна обробка металоконструкцій

Архітектурно -будівельне проектування

Бізнес-центри

Бурові роботи

Швидкомонтовані будівлі / споруди

Бюро технічної інвентаризації ( БТІ)

Висотні роботи

Геодезичні роботи

Геофізичні роботи

Гідрогеологічні роботи

Гідромасажне обладнання

Деревообробка

Дизайн інтер‘єрів

Житлове будівництво

Земельно - кадастрові роботи

Інжинірингові послуги

Покрівельні роботи

Ландшафтна архітектура

Монтаж кліматичних систем

Монтаж систем опалення / водопостачання / каналізації

Новобудови

Устаткування для очищення води

Засклення балконів / лоджій

Підводно -технічні роботи

Полімерна порошкове забарвлення

Продаж біотуалетів

Проектування інженерних систем

Промислове будівництво

Реконструкція та капремонт будівель

Ремонт / оздоблення приміщень

Сантехніка / Санфаянс

Пальові роботи

Системи опалювання / водопостачання / каналізації

Знесення будівель / споруд

Будівництво / обслуговування електромереж

Будівництво / ремонт доріг

Будівництво / ремонт зовнішніх інженерних мереж

Будівництво адміністративних будівель

Будівництво АЗС / АГЗС

Будівництво лазень / саун

Будівництво гаражів

Будівництво дач / котеджів

Будівництво та монтаж басейнів / фонтанів

Будівництво систем газопостачання

Теплоізоляційні роботи

Технічна експертиза будівель і споруд

Послуги з улаштування промислових / наливних підлог

Фасадні роботи

Електромонтажні роботи

Текстиль / Предмети інтер‘єру

Жалюзі / Рольставні

Інтер‘єрні сходи / Огородження

Карнизи

Керамічні вироби

Ковані вироби

Килими

Неткані матеріали

Печі / Каміни

Портьєрні тканини / Штори

Постільні приналежності / Текстиль для дому

Пряжа

Тканини

Швейна фурнітура

Товари для тварин / Ветеринарія

Акваріуми

Ветеринарні аптеки

Ветеринарні клініки

Ветеринарні препарати

Готелі для тварин

Зоотовари

Клуби домашніх тварин / Розплідники

Комбікорм / Кормові добавки

Торгові комплекси / Спецмагазини

Аксесуари для лазень і саун

Гіпермаркети

Інтернет-магазини

Комісійні магазини

Новорічні товари

Продаж купонів зі знижками / Дисконтні системи

Ремонт / виготовлення ювелірних виробів

Ринки

Сувеніри / Подарунки

Супермаркети

Товари для творчості і рукоділля

Торгово -розважальні центри / Моллі

Торгові центри

Універсальні магазини / комплекси

Квіти

Годинники

Еротичні товари

Ювелірні вироби

Транспорт / Вантажоперевезення

Авіаквитки

Авіагрузоперевозкі

Авіакомпанії

Автовокзал

Автоекспертиза

Аеропорти

Вивіз сміття / снігу

Гаражні кооперативи

Міські автогрузоперевозки

Залізничне обладнання / техніка

Залізничні квитки

Залізничні вокзали та станції

Залізничні вантажоперевезення

Замовлення автобусів

Замовлення пасажирського легкового транспорту

Замовлення будівельної / спецавтотехники

Матеріали для залізничних колій

Міжміські автогрузоперевозки

Міжнародні вантажоперевезення

Морські / річкові вантажоперевезення

Мототехніка

Оформлення купівлі -продажу автомобілів

Пасажирські автотранспортні підприємства ( ПАТП )

Продаж автобусів

Продаж вантажних автомобілів

Продаж легкових автомобілів

Прокат автотранспорту

Ремонт човнів / катерів

Сільгосптехніка

Спецавтотехніка

Будівництво / ремонт залізниць

Послуги вантажників

Послуги складського зберігання

Експедиція вантажів

Експрес -пошта

Господарські товари / Канцелярія / Упаковка

Паперова упаковка

Побутова хімія

Гофротара

Календарі / Листівки

Канцелярські товари

Книги

Устаткування для промислової маркування

Одноразовий посуд

Офісний папір

Пакети / Плівки

Пластикова тара

Подарункова упаковка

Посуд

Садово- городній інвентар / техніка

Насіння / Посадковий матеріал

Засоби захисту рослин / Добрива

Скляна тара

Покривний матеріал

Пакувальні матеріали

Навчальна література

Фасувальне -пакувальне обладнання

Господарські товари

Електроніка / Електротехніка

Геодезичне обладнання

Кабель / Провід

Контрольно -вимірювальні прилади ( КВП)

Оптичні прилади

Радіоелектронні прилади

Ремонт електродвигунів

Світлотехніка

Електродвигуни / Редуктори

Електроізоляційні матеріали

Електронагрівальне обладнання

Електронні компоненти

Електротехнічна продукція

Електронастановне продукція

Елементи живлення

Юридичні / фінансові / бізнес- послуги

Атестація робочих місць

Аудиторські послуги

Банки

Банкомати

Бухгалтерські послуги

Ведення справ у судах

Дилінгові центри

Захист авторських прав

Виготовлення печаток / штампів

Інвестиційні компанії

Іпотека / Житлове кредитування

Каси обміну валют

Колекторські послуги

Кредитні споживчі кооперативи громадян

Лізингові послуги

Ліцензування

Ломбарди

Мікрофінансування

Недержавні пенсійні фонди

Нотаріальні послуги

Операції на фондовому ринку

Організація виставок

Оформлення віз

Оформлення нерухомості / землі

Оцінка власності

Пайові інвестиційні фонди ( ПІФи)

Патентні послуги

Пожежна безпека

Реєстрація / ліквідація підприємств

Саморегульовані організації ( СРО)

Сертифікація

Страхування

Митне оформлення

Управлінський консалтинг

Фінансовий консалтинг

Екологічна оцінка

Експертиза промислової безпеки

Експертиза товарів народного споживання

Енергоаудит

Юридичне обслуговування

 

 

У статті аналізуються головні заходи урядів Української Держави 1918 р., спрямовані на розвиток національної вищої, середньої, початкової та дошкільної освіти, організацію Української академії наук й науково-культурних закладів, створення мистецьких установ, налагодження системи позашкільного виховання, книгодрукування та ін.

Ключові слова: Українська Держава, П. Скоропадський, Міністерство народної освіти і мистецтва, урядова політика, освіта, культура.

Аннотация

В статье анализируются основные мероприятия правительств Украинской Державы 1918 г., направленные на развитие национального высшего, среднего, начального и дошкольного образования, организацию Украинской академии наук и научно-культурных институций, создание художественных учреждений, формирование системы внешкольного воспитания, книгопечатания и т. д.

Ключевые слова: Украинская Держава, П. Скоропадский, Министерство народного образования и искусства, правительственная политика, образование, культура.

Summary

The article analyzes the main activities of the governments of the Ukrainian state in 1918, aimed at the development of national higher, secondary, primary and pre-school education, organization of the Ukrainian Academy of Sciences, scientific and cultural institutions, creation of art institutions and setting up the out-of education, typography, and others.

Key words: the Ukrainian State, P. Skoropadsky, the Ministry of People’s Education and Arts, government policy, education, culture.

Питання національної освіти були невід’ємною складовою культурного будівництва доби Гетьманату П. Скоропадського. Його вирішення було пов’язане насамперед з розв’ язанням складної проблеми задоволення національних інтересів корінного населення - українців - з врахуванням потреб російського та зросійщеного населення українських міст, а також реалізацією культурних запитів національних меншостей на території Української Держави. Як згадував Д. Дорошенко, гетьманський уряд стояв перед дилемою: «або силоміць повертати дотеперішні російські школи в українські, або, залишивши російські школи існувати далі, творити нові українські школи». За його словами, «як би піти першим шляхом, то зважаючи на те, що майже всі міста на Україні зросійщені і надати їм українське обличчя можна було лиш з часом, в міру зросту національної культури, піддержуваної всіма засобами держави, але без насильства, - то зачиняти російські школи або примушувати їх українізуватись, це значило викликати страшну боротьбу двох культур і ускладнити безмежно і без того складне внутрішнє становище»1. Уряд обрав другий напрям - творення нових українських середніх і вищих шкіл.

Нижча школа, зосереджена головним чином у сільській місцевості, де здебільшого мешкали українці, почала українізуватися ще у 1917 р. Цей процес набрав значного розмаху не лише по селах, ай у містах. «.Ця українізація йшла з такою стихійною силою, - писав Д. Дорошенко, - що сміливо можна було сказати, що ще кілька років мирного життя, і українське місто не можна було б пізнати: воно зробилось би українським не тільки в державно-територіальному розумінні, але й в національному»2. Ключовим у вирішенні цього питання в Україні був процес запровадження безперервності навчання українською мовою у всіх навчальних закладах України, оскільки саме він створював головні стимули для вивчення мови всіма категоріями українських громадян, які прагнули здобути освіту і стати фахівцями у різних галузях знань.

Поступовість у запровадженні української мови у школах відстоював відомий український вчений і педагог Микола Василенко, який 2 травня 1918 р. очолив Міністерство народної освіти гетьманського уряду. Він мав значний досвід діяльності в галузі освіти, оскільки у 1917 р. займав посаду попечителя Київської шкільної округи, згодом - заступника міністра народної освіти Тимчасового уряду, водночас був відомим українським педагогом з багатолітньою практикою викладацької роботи. Очоливши міністерство, М. Василенко перш за все намагався дотримуватися принципу спадкоємності у державній політиці в галузі освіти. Він фактично зберіг на керівних посадах майже всіх, хто працював за часів УНР і виявив себе цілком здатним до реалізації української національної політики. Зокрема, заступником міністра залишився відомий український вчений, митець і громадсько - політичний діяч П. Холодний. Іншим своїм заступником М. Василенко згодом призначив професора Харківського технологічного інституту, фахівця з організації та адміністрування вищої спеціальної освіти І. Красуського. На чолі департаменту загальних справ залишився український вчений-літературознавець П. Зайцев. Свої посади зберегли також: Т. Сушицький - директор департаменту вищої школи, А. Синявський - середньої школи, О. Вілінський - професійної освіти, А. Лещенко - нижчої освіти, С. Русова - до - і позашкільної освіти, І. Стешенко - перший міністр народної освіти в уряді УНР одержав посаду генерального інспектора.

Деякий час продовжував існувати інститут губернських комісарів з народної освіти, призначених за часів Центральної Ради. Зокрема, продовжили працювати В. Андрієвський (Полтавщина), Г. Стаднюк (Чернігівщина), І. Труба (Катеринославщина), Шило (Київщина),

М. Черкавський (Волинь), К. Дмитріюк (Холмщина), Злотчанський (Поділля). Це були відомі українські громадські діячі, більшість з них мала значний педагогічний досвід. М. Василенко прагнув залишити їх на своїх посадах, змінивши згодом лише сам принцип керування справою освіти на місцях. Інститут комісарів згодом був реорганізований на інститут «управляючих шкільними справами в губернії». Цей процес відбувався в ході запровадження загальноукраїнської реформи державних органів керівництва освітньою справою, яку підготував відомий український педагог В. Науменко3. Реформа проводилася з метою реорганізації колишніх «попечительств» трьох шкільних округів (Київського, Харківського й Одеського) в управи, які водночас опікувалися б усіма навчальними закладами, в тому числі і галузевими, приналежними раніше до інших міністерств.

М. Василенко чітко визначився з пріоритетами своєї діяльності, про які заявив на раді міністерства 9 травня 1918 р. «.Я сюди прийшов не ламати, а продовжувати тут зроблене й бажаю найширшого та найглибшого розвитку української національної школи», - наголошував він. Відповідаючи на питання колег про долю українізації освітньої галузі, міністр підкреслив, що прагне зробити українську буржуазію прихильницею цієї справи, хоче відійти «від суперечок на національному ґрунті», оскільки на них «марно витрачається багато часу й сили, а наслідки цього для діла невеликі». «Я маю своїм завданням мирити національні течії, по змозі уникаючи тих суперечок, але ніяк не покидаючи гасла нашого Уряду: самостійна національна Українська Держава», - зазначав він далі4. Ці слова міністра народної освіти можна визначити як кредо, послуговуючись яким, провадилася вся освітня політика 1918 р. Намагаючись уникати політичного протистояння, М. Василенко зумів розгорнути плідну та систематичну роботу з реорганізації системи освіти з урахуванням насамперед національних інтересів українців. Протягом всього періоду своєї діяльності йому не раз доводилося чути звинувачення в згортанні українізації шкільної освіти, поступливості українофобам і т. д., але з відстані подій цілком очевидно, що це був найбільш результативний період у становленні національної освіти, який заклав міцний фундамент для будівництва української школи, зламати який тривалий час не вдавалося навіть радянській владі.

Дієвим кроком у цьому напрямку став обіжник Міністерства народної освіти і мистецтва про утворення національної нижчої початкової школи з 1918-1919 навчального року, виданий 22 липня. Це розпорядження було надіслане губернським і повітовим народним (земським) управам та місцевим комісарам з народної освіти. В документі констатувалося, що в багатьох місцевостях нижча початкова школа перейшла на українську мову викладання. Водночас через брак коштів, підручників та вчителів частина земств не змогла виконати цей урядовий (ще Тимчасового уряду) указ. «В час, коли наша Держава творить культурно - національні цінності (одкриває українські Державні Університети, Академії, гімназії і т. п.) і напружує всі духовні й матеріальні сили, щоб дати українському народові рідну національну школу. нижча початкова школа для українського народу мусить обов’язково як слід приготовитись до навчання на українській мові», - зазначалося у вказаному розпорядженні. Міністерство вимагало з’ясувати всі потреби на місцях для того, щоб по всій території України початкова школа стала українською.

Інший не менш важливий обіжник міністерства від 5 серпня 1918 р. стосувався утворення національної вищої початкової школи з наступного навчального року. Міністерство зверталося до всіх губерніальних і повітових земських і міських управ, що опікувалися вищими початковими школами, налагодити «справу утворення національної вищої початкової школи з початку наступного 1918/1919 шкільного року по всій Україні» в існуючих учбових закладах, «в яких склад учнів переважно із української людності (українців більше 50%)». Водночас пропонувалося «в тих вищих початкових школах, котрі в минулому шкільному році перейшли до викладу української мови, а також в тих, котрі відкриваються з початку цього року для українських дітей, навчання всіх предметів в школі вести українською мовою і для цього призначити відповідний педагогічний персонал». За умови, коли українців у цих навчальних закладах було менше половини, пропонувалося ввести «дисципліни по українознавству (українську мову, історію і географію України) і викладати їх тою мовою, яка вживається в школі, або українською, коли діти як слід розуміють її». Як бачимо, Міністерство освіти, незважаючи на критику з боку представників української інтелігенції і провідних національних партій, вжило максимально можливі заходи щодо українізації початкової школи. Відомство надавало цьому питанню особливої ваги, весь час підкреслюючи, що «українська національна школа, вся головна основа відродження народу, мусить бути особливо добре і завчасно забезпечена всім, що гарантує прямий і вільний перехід всякій українській дитині до самих верхів шкільного національно-виховуючого навчання».

Наступним кроком у здійсненні національної шкільної реформи стало розв’ язання питання про створення умов для запровадження української мови у середній школі. Тут міністерство згідно із раніше проголошеними принципами поступовості в українізації гімназій та училищ перш за все зосередилося на створенні нових українських гімназій. Ще навесні

1917 р. силами української громадськості в Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Херсоні та ін. містах були відкриті перші українські гімназії. За часів Гетьманату всі вони одержали статус державних і фінансове забезпечення. Влітку 1918 р. у столиці Україні вже були три державні українські гімназії. Першими директорами середніх національних державних шкіл були відомі українські освітяни та педагоги: І. Власенко,

В. Дурдуківський, Г. Козленко (Київ), М. Плевако (Харків), П. Дорошенко, згодом - А. Верзілов (Чернігів) та ін. Слід зауважити, що ці гімназії дуже швидко здобули популярність і невдовзі до них почали переходити учні з російських гімназій, бажаючи здобути національну освіту9. Процес створення українських середніх шкіл набрав масового характеру вже влітку 1918 р., коли було відкрито 54 гімназії з українською мовою викладання в різних повітових містах України, на осінь - ще 40 гімназій і 10 училищ. Усього, за підрахунками Д. Дорошенка, наприкінці гетьманування П. Скоропадського в Україні було відкрито близько 150 українських середніх шкіл. Ті, що були створені місцевим самоврядуванням, отримали фінансову підтримку від Міністерства народної освіти, яке 3 вересня одержало від Державної скарбниці 400 тис. крб. на ці витрати10. Водночас в усіх російських гімназіях на Україні міністерство ввело обов’язкове вивчення української мови, літератури, географії та історії.

Незважаючи на ці дії керівництва Міністерства народної освіти, було чимало закидів з боку українських діячів, переважно соціалістичної орієнтації, у повільних темпах проведення українізації шкільної освіти. Однак саме завдяки його зусиллями вдалося досягнути значних успіхів у цьому процесі. Перш за все, до них спричинилися заходи уряду, який не лише прагнув надати українізації системного характеру, але й забезпечив державну фінансову підтримку. Вже 3 червня 1918 р. Рада Міністрів виділила 1 млн. крб. на фінансування шкільних закладів. Згідно з постановою уряду від 6 серпня 1918 р. на утримання існуючих та відкриття нових вищих початкових шкіл з Державної скарбниці було асигновано 20726712 крб.  У той же день був прийнятий закон про об’єднання всіх типів нижчих початкових шкіл (одно - і двокласних сільських та парафіяльних шкіл), зміну їх штатів та збільшення державної допомоги школам. Крім того, уніфікувалися службові права і права на грошове утримання вчителів усіх цих шкіл.

Іншим не менш важливим напрямком діяльності Міністерства освіти стали заходи по підготовці кадрів вчителів для української нижчої та середньої школи. З цією метою створювалася мережа курсів українознавства для вчителів, які розпочали свою роботу вже влітку 1918 р. Законом 2 червня було виділено 2184790 крб. на проведення курсів, де мали можливість прослухати лекції вчителі середніх шкіл, вищих та нижчих початкових шкіл, а також майбутні лектори з українознавства. Для останніх окремо було виділено 28910 крб. Перші курси відкрилися в Києві 10 червня, згодом їх мережа вкрила всі місцевості України. Міністерство не оминуло своєю увагою і терени Холмщини, Підляшшя і Полісся, окуповані австро-угорськими і німецькими військами. Тут, починаючи з 15 червня 1918 р., відбулися три випуски курсів з українознавства, слухачами яких були 600 вчителів з повітів зазначених земель. Згідно з розпорядженням губернського комісара освіти на Холмщині, викладання в них могли проводити лише вчителі, що прослухали лекції на згаданих курсах. 29 червня 1918 р. із слухачами літних учительських курсів у Києві зустрівся гетьман П. Скоропадський.

Поряд з організацією курсів українознавства для вчителів початкових шкіл міністерство провадило реформування навчання в учительських семінаріях, де вводилися предмети з української мови, літератури, історії, географії та методики викладання цих дисциплін18.

Водночас як Міністерству освіти, так і самим освітянам доводилося стикатися і значними труднощами. Частина з них полягала в тому, що більшість української інтелігенції політично орієнтувалась на Центральну Раду і не сприймала гетьманський уряд як національний. Перебуваючи в полоні революційних настроїв, вона намагалася використати кожну публічну акцію не лише для критики гетьманського режиму, але й відвертої антиурядової агітації. Місцева адміністрація, представники якої здебільшого належали до чиновництва з усталеними антиукраїнськими настроями, сприймала всіх українських патріотів як відвертих революціонерів, налаштованих творити «безпорядки» і «розрухи». Як зазначає Д. Дорошенко, вчителі подекуди самі своїми виступами створювали труднощі у проведенні українознавчих курсів, оскільки провінційна адміністрація вбачала в їхній діяльності лише засіб для революційного підбурювання населення. Подібні випадки не були поодинокими, що зрештою змусило прем’єр-міністра Ф. Лизогуба видати 25 червня спеціальне розпорядження губернським старостам, щоб вони «прихильніше ставилися до курсів і не ставали на перешкоді їх організації».

Не забувала гетьманська влада і про вшанування пам’яті видатних українських громадсько-політичних і культурних діячів, на честь яких були засновані спеціальні стипендії для учнів середніх загальноосвітніх школах. Загалом планувалося надати 350 стипендій загальною сумою в 77500 крб. Стипендії одержали ім’я  Г. Сковороди, І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, М. Костомарова, П. Куліша, Марка Вовчка,

О. Стороженка, І. Нечуя-Левицького, С. Руданського, М. Старицького, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Лисенка, М. Чубинського, В. Антоновича, П. Житецького, Г. Шерстюка, К. Михальчука, О. Русова.

Окрема увага уряду Української Держави була приділена мовному питанню, навколо якого тривали дебати в державних установах. Проблема запровадження української мови як державної фактично торкнулася всіх напрямків життєдіяльності нової влади. Мовне питання розглядалося на засіданні Ради Міністрів 7 травня 1918 р. Більшістю голосів було прийнято рішення про визнання української мови державною мовою, запропоновано всім відомствам і установам у чотирьохмісячний термін вивчити державну мову. У судовому відомстві продовжував діяти циркуляр УНР, підписаний колишнім міністром судових справ

С. Шелухіним, про впровадження української мови в судочинстві. Міністри гетьманського уряду М. Василенко і Б. Бутенко вважали, що його варто були відмінити, оскільки в той час ще не була уніфікована канцелярія існуючого судочинства21.

Натомість, на думку С. Шелухіна, судові норми в Українській Державі слід було

переписати вже українською мовою, тобто процес реформування судової системи мав іти

паралельно з переведенням її на державну мову. За його ініціативою питання про мову було винесене на розгляд перших загальних зборів Державного Сенату, для чого С. Шелухін підготував доповідь про необхідність впровадження української мови, наголошуючи при цьому, що поза Сенатом цей процес має політичну форму. Він же став автором законопроекту про впровадження української мови в Українській Державі.

Вже 17 травня міністр шляхів Б. Бутенко видав наказ про українізацію міністерства шляхів, де особлива увага зверталася на необхідність використання української мови не лише в самому відомстві, але й в усіх підконтрольних йому установах. Зокрема, мали бути забезпечені заходи з навчання державної мови працівників телеграфу. Слід також наголосити, що 24 травня правописна комісія під головуванням І. Огієнка при Міністерстві освіти ухвалила «Найголовніші правила українського правопису».

Процес активізації громадської ініціативи з розбудови національної школи за гетьманування П. Скоропадського набирав подальшого поширення. 10-11 травня в Києві відбувся з’їзд Ради Всеукраїнської учительської спілки, на якому були ухвалені рішення про заснування в столиці України Всеукраїнського учительського дому, Всеукраїнського учительського видавничого товариства, подальший розвиток мережі вчительських спілок в усіх місцевостях, де є учителі-українці. В зв’язку з тим, що трибуна з’їзду була використана вчителями для революційної антиурядової агітації, німецьким комендантом Києва було достроково припинено його роботу.

Вирішуючи питання запровадження української мови у навчальних закладах, уряд Української Держави не оминув своєю увагою і питання державної підтримки шкільних установ національних меншин та забезпечення їх кадрами. Про це, зокрема, свідчить постанова Ради Міністрів від 2 липня 1918 р. про асигнування 112050 крб. на організацію курсів для вчителів польських та єврейських шкіл, якою передбачалася організація трьохмісячних курсів для вчителів польських шкіл у Києві, Винниці та Житомирі та єврейських шкіл у Києві, Одесі й Катеринославі.

Не залишилися поза увагою українського уряду і такі важливі сфери виховання, як дошкільне і позашкільне. Спеціальним урядовим законом від 23 серпня 1918 р. через Міністерство народної освіти та мистецтва на підтримку позашкільної освіти та дошкільного виховання земським і міським самоврядуванням надавалася грошова допомога, зокрема, вечірнім школам з навчанням грамоти і з популярно-науковими викладами, бібліотекам - читальням з найкращим складом книжок, народним клубам тощо. Водночас передбачалося фінансування дитячих садків, майданчиків, ясел. Так, з 1 липня 1918 р. по 1 січня 1919 р. виділялася сума 5949350 крб. для установ позашкільної освіти і 500000 крб. - дошкільного виховання, яка надалі щорічно мала закладатися в бюджет Міністерства народної освіти та мистецтва на відповідні витрати. Уряд надавав фінансову підтримку і товариствам «Просвіта», яких на жовтень 1918 р., за підрахунками департаменту позашкільної освіти міністерства, нараховувалося понад 950. Найгустіша мережа цих надзвичайно популярних культурно-просвітніх установ вкривала Київщину, Катеринославщину і Полтавщину. Директор департаменту позашкільної освіти С. Русова підготувала спеціальний «Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання», на видання якого уряд своїм розпорядженням виділив 10 тис. крб.

Щодо реформування університетів, то гетьманський уряд створив спеціальну комісію у справах вищої освіти та наукових закладів при Міністерстві народної освіти. Її очолив відомий вчений, академік Російської академії наук В. Вернадський. За поданням комісії

16 вересня 1918 р. Рада Міністрів прийняла рішення про «оголошення колишніх російських вищих шкіл, які знаходяться на території України, українськими державними вищими школами». Тобто три вже існуючі в Україні університети (Київський св. Володимира, Харківський і Новоросійський) та колишні державні російські вищі технічні школи - Катеринославський гірничий інститут, Харківський технологічний інститут, Харківський ветеринарний інститут і Київський політехнічний інститут - були забезпечені державною підтримкою українського уряду. При цьому Рада Міністрів 28 вересня ухвалила закон про відкриття чотирьох кафедр українознавства (історії України, історії української мови та історії українського письменства - на історико-філологічному факультеті, історії західно - руського права - на правничому факультеті) в Харківському та Новоросійському державних університетах32. 27 вересня Історико-філологічний інститут князя Безбородька в м. Ніжині уряд проголосив державною вищою школою України. З метою уніфікації викладання на історично - філологічних факультетах державних університетів України і у Ніжинському історично - філологічному інституті було засновано дві кафедри українознавства: кафедру історії України та кафедру історії української мови й історії українського письменства. В усіх державних вузах на українознавчих кафедрах вводилося обов’язкове викладання українською мовою.

Процес українізації вищої освіти, який уряд Української Держави бачив у поступовості введення українознавчих студій, водночас підкріплювався заснуванням окремих українських державних університетів. Насамперед було вирішено заснувати українські університети в Києві і Кам’янці-Подільському. Для цього були виділені окремі приміщення і фінансування. Ще за часів Центральної Ради 5 жовтня 1917 р. у Києві було засновано Київський народний український університет, навчання студентів якого проводилося в аудиторіях Київського університету св. Володимира. Українська інтелігенція вимагала надати народному університету однакові з університетом св. Володимира права і матеріальні можливості, встановивши почергове навчання в одному приміщенні. Однак уряд розв’язав цю проблему іншим шляхом. Українському університету було виділено значно більше приміщення колишньої Артилерійської школи, що закладало значний резерв для майбутнього зростання цього вузу. 17 серпня 1918 р. уряд прийняв «Закон про перетворення Київського Народного українського університету в Київський Державний український університет». Передбачалося навчання на чотирьох факультетах нового університету: історико-філологічному, фізико-математичному, правничому й медичному. Всі виклади передбачалися виключно українською мовою34. Серед викладачів цього університету було чимало відомих українських вчених та педагогів: І. Ганицький (ректор), Ф. Сушицький, Г. Павлуцький, М. Туган-Барановський, Д. Граве, В. Лучицький, Ф.Швець, М. Кравчук та багато ін.

17 серпня 1918 р. Рада Міністрів також затвердила закон про заснування Кам’янець - Подільського державного українського університету, який одразу мав розпочати навчання в складі чотирьох факультетів. Передбачалося «відкрити в цьому університетові факультети історико-філологічний та фізико-математичний з двома відділами - математичним та природничо-історичним». Іншою постановою уряд виділив 2354450 крб. на фінансування в 1918 р. Київського і Кам’янець-Подільського державних українських університетів36. Аби новостворені українські державні вузи не мали дефіциту кваліфікованих кадрів викладацького складу, уряд своєю постановою запровадив двадцять стипендій для підготовки професорів та викладачів вищих шкіл з українською мовою викладів. Умови надання стипендії на той час були надзвичайно сприятливими, адже щорічно по двадцять молодих вчених протягом двох років мали одержувати державну стипендію в розмірі від п’яти тисяч до семи тисяч двохсот карбованців загальним обсягом 150 тис. крб.37

Наступним кроком поглиблення українізації вищої школи став урядовий «Закон про право написання та захисту дисертацій на вчені ступені в усіх вищих школах України українською мовою» від 27 вересня38. Вперше за багато років української історії надавалося право послуговуватися українською мовою під час захисту наукових праць, що значно підвищувало рівень використання національної мови і ставало ще одним стимулом для її вивчення. Водночас це засвідчувало неухильне бажання гетьманського уряду продовжувати процес українізації освіти та науки.

Відкриття Українського державного університету в Києві відбулося в надзвичайно святковій атмосфері 6 жовтня 1918 р. На урочистостях був присутній П. Скоропадський, який виголосив грамоту про заснування університету та промову в присутності 2 тис. студентів нового навчального закладу, урядовців, професорів, громадських і культурних діячів. Лейтмотивом виступу гетьмана були слова про майбутнє вищої школи, яка має зробити загальноукраїнським культурним надбанням «все велике, що зроблено вченими мужами як у Західній Європі, так і в Росії». Окреслюючи перспективи на майбутнє, П. Скоропадський зауважив, що «тільки на основах науки, основах державності та принципі індивідуальної свободи - можливий соціальний поступ людськості».

В атмосфері справжнього національного свята пройшло відкриття Українського державного університету в Кам’янці-Подільському 22 жовтня 1918 р. Ректором цього навчального закладу було призначено І. Огієнка, а викладацький склад був сформований з педагогів та вчених з різних куточків України: В. Біднов, М. Федоров (Катеринослав),

І. Любарський, М. Васильківський, П. Клименко (Київ), К. Широцький (Петербург), М. Плевако, М. Столяров (Харків), П. Клепацький, П. Бучинський (Одеса) та ін.

Поряд з відкриттям українських державних університетів, гетьманський уряд водночас сприяв заснуванню та діяльності освітніх закладів для національних меншин. При Кам’янець - Подільському українському державному університеті відкривалися кафедри польської та єврейської літератури. 9 червня в Києві урочисто відкрився Єврейський народний університет - перший вищий єврейський навчальний заклад на території колишньої Російської імперії. Його ректором обрано відомого єврейського громадсько-політичного діяча М. Зільберфарба. Навчання відбувалися на трьох факультетах: природничо-математичному, гуманітарному та єврейських знань.

На початку літа 1918 р. комісія на чолі з В. Вернадським розпочала процес заснування найвищої наукової інституції в Україні - Української академії наук (УАН). Першим етапом стала робота комісії по підготовці законопроекту про заснування Академії наук у Києві, до складу якої були запрошені відомі українські вчені. 26 липня 1918 р. уряд ухвалив закон про асигнування 200 тис. крб. на початкові видатки по організації УАН42. Заснування УАН, за словами міністра освіти М. Василенка, мало надзвичайну вагу і було «національною потребою», оскільки як у самій Україні, так і поза її межами було чимало людей, які «скептично й з насмішкою відносяться до українського руху та відродження, не мають віри в життєві сили українського народу, не вважають можливим розвиток української мови і науки». У свою чергу, академік В. Вернадський, окреслюючи мету очолюваної ним комісії, наголошував, що УАН за своїм складом і організацією повинна відповідати високим вимогам всесвітньої спілки академій і «опріч своєї всесвітньої ваги задовольняти важливі національні, державні й місцеві життєві вимоги» .

Результатом тримісячної роботи комісії (9.07 - 17.09.1918 р.) став закон Ради Міністрів Української Держави, затверджений гетьманом П. Скоропадським 14 листопада 1918 р., яким були ухвалені статут та штати Української Академії наук у м. Києві та штати її установ44. Згідно з опублікованим 26 листопада 1918 р. статутом УАН, найвищої наукової національної установи на Україні, її мета, «окрім загальнонаукових завдань», полягала у вивченні «сучасного і минулого Вкраїни, української землі та народу». Причому статут визнавав пріоритетом «українську національну культуру з її знаряддям - українською мовою» . Згідно зі статутом Академія мала три відділи: Історично-філологічний з «Класом українського красного письменства», Фізико-математичний з «Класом прикладного природознавства» і Відділ соціальних наук з класами юридичних та економічних наук46.

Перший склад дійсних членів Української Академії наук (по чотири на відділ) призначав гетьман. Так, по Відділу історично-філологічних наук - заслужений професор Харківського університету Д. Багалій; ординарний професор українського Київського державного університету А. Кримський; заслужений професор Київської духовної академії М. Петров; професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький; по Відділу фізико - математичних наук - ординарний академік Російської академії наук В. Вернадський; професор Київського політехнічного інституту С. Тимошенко; професор Київського політехнічного інституту М. Кащенко; заслужений ординарний професор Київського університету св. Володимира П. Тутковський; по Відділу соціальних наук - ординарний професор Київського українського державного університету М. Туган-Барановський; професор Катеринославського університету Ф. Тарановський; ординарний професор Київського політехнічного інституту В. Косинський; член-секретар Комісії по розбору давніх актів О. Левицький. Першим президентом УАН гетьман призначив В. Вернадського.

До структури УАН були також включені Національна бібліотека, Фізичний інститут, Геодезичний інститут, дослідна лабораторія Інституту прикладної механіки, Ботанічний сад, Акліматизаційний сад, Демографічний інститут, Інститут для вивчення економічної кон’юнктури та народного господарства України та ін. Усі установи одержали державне фінансування. Крім того, щорічно планувалося виділяти 1,5 млн. крб. на наукові дослідження, експедиції, підготовку наукових видань, науково-технічне обладнання тощо50.

У 1918 р. продовжився процес національно-культурного відродження України. Змінювалися традиційні погляди на мистецтво, літературу, музику, зумовивши інтенсивне зростання нових явищ у художньому житті, пов’язаних з інтеграцією української культури у загальноєвропейський контекст з його потужним розвитком модерних стилів і напрямків. У цей час свого піднесення досягли монументальне мистецтво М. Бойчука і його школи, графіка Г. Нарбута, творчість представників українського авангарду О. Екстер, О. Богомазова,

В. Пальмова, поетична майстерність П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, Г. Чупринки, М. Зерова і групи неокласиків, театральна діяльність Леся Курбаса, а також музична майстерність М. Леонтовича, Б. Лятошинського, К. Степового, О. Кошиця та ін. Українська творча інтелігенція, яка активізувала свою суспільно-політичну діяльність у дні революції

1917 р. із заснуванням національних громадських та просвітніх інституцій, одночасно продовжувала створювати свої мистецькі і літературні проекти, здійснювати театральні постановки. Водночас представники інтелігенції, як і за часів Центральної Ради, працювали в центральних і місцевих державних органах, які опікувалися освітою і культурою.

Вже за часів Української Народної Республіки намітився диференційований підхід до різних напрямків культурного життя. Рада Народних Міністрів УНР розпочала підготовчу роботу з розмежування державного апарату на Міністерство освіти і Головне управління мистецтв і національної культури. Юридично державну структуру, яка опікувалася національною культурою, було оформлено вже за часів П. Скоропадського. 21 травня 1918 р. Рада Міністрів прийняла закон про утворення Головного управління мистецтва і національної культури та про перейменування Міністерства народної освіти в Міністерство народної освіти та мистецтва51. Управління увійшло до структури міністерства, а його керівник одержав права заступника міністра. На цю посаду було запрошено відомого українського історика і культурного діяча П. Дорошенка. Останній був близьким до гетьмана і згідно з «Тимчасовим законом про верховне управління Державою» був одним з верховних правителів. Він мав право «в разі тяжкої хвороби або смерті» П. Скоропадського здійснювати «верховне управління аж до одужання або до вступу нового Гетьмана».

У складі Головного управління мистецтв і національної культури було створено шість відділів, які очолили відомі українські культурні і громадські діячі. Так, головою відділу охорони пам’яток і старовини було призначено М. Біляшівського, пластичних мистецтв - Г. Павлуцького, театрального - М. Старицьку, художньої промисловості - А. Середу, музичного - Я. Якименка (Степового), архівно-бібліотечного - В. Модзалевського54. На посади голів секцій управління були запрошені відомі українські вчені, письменники, діячі культури: В. О’Коннор-Вілінська, Л. Старицька-Черняхівська, М. Старицька, О. Грушевський, К. Стеценко, О. Кошиць, К. Широцький та ін.

Головними здобутками державної інституції з керівництва культурно-мистецьким процесом стало створення низки державних установ - Національного музею на базі Київського художньо-промислового і наукового музею; Національного архіву та Археографічної комісії на основі попередніх напрацювань Київської комісії давніх актів; Національної бібліотеки, Національної опери і Державного драматичного театру. Дуже важливою була робота не лише зі створення національних закладів культури, але й з охорони пам’ яток історії та мистецтва, організації наукових досліджень пам’ яток старовини та фінансуванню існуючих музеїв, бібліотек, театрів. У 1918 р. в Україні працювало 36 музейних установ, які матеріально забезпечувалися державою56. Зокрема, 16 липня 1918 р. уряд своєю постановою асигнував з коштів Державної скарбниці 22825 крб. відділові охорони пам’ яток старовини й мистецтва на завершення розкопок Зарубського монастиря біля Трахтемирова та на купівлю предметів старовини для Національного музею, 24 вересня - 100 тис. крб. на негайні потреби з реставрації пам’яток, що постраждали під час більшовицької окупації столиці України58. У жовтні М. Біляшівський підготував законопроект про асигнування відділу 1 млн. крб. на купівлю творів мистецтва і старовини.

26 липня 1918 р. Рада Міністрів виділила 500 тис. крб. на закінчення будівництва бібліотеки для університету св. Володимира в Києві60, у жовтні з цією ж метою було профінансовано ще 300 тис. крб. Крім того, 52 тис. були спрямовані Харківській громадській бібліотеці і 13 тис. 418 крб. - на проведення Всеукраїнського з’їзду бібліотекарів. 2 серпня

1918 р. Рада Міністрів затвердила закон «Про утворення фонду Національної бібліотеки Української Держави», за яким у новоствореній бібліотеці засновувався «найповнішим чином розроблений відділ “исгаіпіса”». Планувалося, що бібліотека стане книгозбірнею, де «мають бути зібрані всі пам’ятки духового життя українського народу і України (рукописні і друкарські).. , книги, часописи, газети, гравюри, листівки, ноти, літографії і інші твори друкарень, літографій і металографій, видані на Україні та за кордоном». Для реалізації цього завдання уряд виділяв 500 тис. крб.

Значна державна підтримка надавалася театральним і музичним установам. Зокрема, 23 серпня урядом була прийнята постанова «Про заснування в м. Київ Державного драматичного театру», якому на момент утворення виділялося 327400 крб. Цей театр, зазначає Д. Дорошенко, користувався особливою увагою П. Скоропадського, який посприяв, аби театральний колектив одержав відповідне приміщення.

За державної підтримки 30 серпня у Києві було засновано Державну драматичну школу, що мала готувати режисерів та акторів; Кобзарську школу, Український національний хор під керівництвом О. Кошиця. 15 листопада виник один з перших державних музичних колективів - Державний симфонічний оркестр ім. М. Лисенка. До державних театральних і музичних колективів запрошувалися найкращі актори, режисери не лише з України, а й українські співаки з московських та петроградських театрів. Зокрема, Музичний відділ Міністерства народної освіти і мистецтва, плануючи створити ІІ Український національний хор у Києві, звернувся до всіх співаків-українців вступати до хору і «тим самим взяти активну участь в піднесенню і розвиткові музичної культури»66. На українську мову перекладалися лібрето світових опер, розроблявся репертуарний план на майбутній сезон 1919/1920 р. Тимчасову дирекцію Національної опери очолив видатний український режисер і актор М. Садовський.

Незалежно від міністерства діяли різного роду товариства мистецького, наукового спрямування, як новостворені, так і ті, що працювали ще до 1917 р. Це, зокрема, Київський комітет охорони пам’яток, Товариство дослідників мистецтва, Український національний театр, товариство «Молодий театр» та ін. Не втручаючись у творчий процес і не намагаючись впливати на його хід, влада прагнула надати громадським установам допомогу, скоординувати їх зусилля у розвитку національної культури. Зокрема, призначалися державні пенсії та субсидії як окремим митцям, так і цілим колективам. 14 червня 1918 р. гетьман П. Скоропадський затвердив довічну державну пенсію видатній українській акторці М. Адасовій (Заньковецькій), а також матеріальну підтримку «Молодому Театру у Києві», очолюваному Лесем Курбасом (10 тис. крб.), і Українському національному театру під

керівництвом О. Саксаганського (165 тис. крб.). Майже 27 тис. крб. уряд виділив на організацію режисерсько-інструкторських курсів.

Державним коштом були поховані відомий громадський і освітній діяч І. Стешенко та дружина видатного українського громадсько-політичного діяча М. Драгоманова - Л. М. Драгоманова, призначені пенсії дружинам видатних українських громадських і культурних діячів К. Михальчука - Т. Михальчуковій та М. Кропивницького - Н. Кропивницькій і т. д. 10 червня Рада Міністрів прийняла рішення про визнання могили Т. Г.Шевченка на Чернечій горі у Каневі національною святинею і виділити кредит на її утримання.

1918 р. Українська Держава продемонструвала суттєві досягнення розвитку національного мистецтва. На справжнє свято української культури перетворився Перший з’їзд діячів українського пластичного мистецтва, скликаний 9-16 червня у Києві за ініціативою Товариства діячів українського пластичного мистецтва та культурної громадськості України, активістів пам’ятко-охоронного руху. Під час роботи зібрання у приміщенні Національної опери влаштовувалися виставки творів малярства, архітектури, скульптури, прикладного мистецтва, фотографій та книжкової графіки. Поряд з переглядом мистецьких творів, учасники зібрання мали можливість познайомитися з кращими зразками української поезії. Про високий професійний рівень з’їзду говорить список його організаторів: Г. Павлуцький, Ф. Ернст, Г. Нарбут, М. Зеров, А. Петрицький, П. Филипович та ін.

У цей час були ініційовані різні приватні та громадські проекти, що мали загальнонаціональне значення. У червні 1918 р., за повідомленням газети «Відродження», відбулося всенародне українське віче, яке оголосило створення Комітету національної гідності. Інституція мала займатися перенесенням останків визначних українців з чужини до Києва і перепохованням гетьмана Івана Мазепи у Софійському соборі. Проф. Ю. Кулаковський, зокрема, розпочав створення музею-пантеону «Український некрополь», де мали бути зібрані матеріали визначних діячів українського національного відродження від найдавніших часів до 1918 р.74 18 червня 1918 р. у Києві відбувся благодійний показ творів українського кінематографа, організатори якого планували зібрати кошти на побудову пам’ятника загиблим під Крутами та Бахмачем. Вперше фільми демонструвалися українською мовою. Але чи не найбільш показовим стало відкриття у Ромнах на Полтавщині пам’ятника Т. Шевченку, який було споруджено з ініціативи місцевого товариства «Просвіта» за проектом І. Кавалерідзе. На урочистостях був присутній представник П. Скоропадського - осавул Бловатний.

Великого розмаху набула видавнича справа, продовжували видаватися засновані раніше і з’ являлися нові українські часописи, мистецькі журнали, огляди літератури і преси. Д. Дорошенко називає «нечуваним» зростання видань української друкованої продукції. З метою її поширення дрібні видавництва об’єдналися в один «Український видавничий союз», до якого також увійшли «Українбанк», «Дніпросоюз», «Центральний кооперативний комітет». «Весь край вкрився сіттю українських книгарень; по всіх залізничних кіосках зникли абсолютно російська книжка і преса, уступивши місце українській; кожне міністерство почало видавати свій орган українською мовою», - писав Д. Дорошенко. За підрахунками Г. Рудого, у 1918 р. в Україні видавалася найбільша кількість газет - 306 найменувань (у 1917 - 183, 1919 - 243)78. Але найбільшим був наклад українських підручників - 1 млн.620 тис. шкільних підручників для народних шкіл і 345 тис. - для середніх, на видання яких уряд виділив Міністерству освіти 2 млн. крб.79 Характеризуючи видавничу діяльність за часів гетьманування П. Скоропадського, сучасник писав, що 1918 р. «надовго може бути незрівняним, недосяжним по кількості видань і накладів». За підрахунками С. Паночіні, в 1918 р. було видано 673 книжки мільйонними накладами.

Таким чином, протягом гетьманування П. Скоропадського були закладені міцні підвалини для розвитку української освіти від початкової до вищої, планомірно вводилася українська мова як мова викладання у всіх державних навчальних закладах, які створювалися протягом травня-листопада 1918 р. Вивчення української мови, літератури та історії вводилося в обов’ язковий навчальний курс у всіх закладах освіти, які діяли в Україні напередодні 1917 р. Уряд надавав державну підтримку усім шкільним закладам, які засновувалися на громадських засадах і за ініціативою місцевих самоврядувань, забезпечував підручниками, організував мережу вчительських курсів з українознавства тощо. Поряд з реформою шкільної та вузівської освіти під опікою уряду перебували установи дошкільної та позашкільної освіти, культурно-просвітні заклади. За часів Української Держави в Україні було створено національну Академію наук з широкою мережею науково-дослідних інститутів, розвиненою науковою базою і найкращими українськими вченими. Створені в цей період основи освітньої політики заклали міцний ґрунт під національну школу та науку, які до сьогодні є справжньою гордістю українського народу.

Характеризуючи літературно-мистецьке життя України в добу П. Скоропадського, слід зазначити, що він був органічно пов’язаний з попереднім 1917 р., коли розпочався процес духовного оновлення України. Зростання національної свідомості, широка мережа громадських культурно-освітніх установ, творчих організацій забезпечили подальший розвиток української культури, який підтримувався держаним фінансуванням. Діяльність відділів Міністерства народної освіти і мистецтва, які опікувалися розвитком українського мистецтва, літератури, театру, кінематографа, книговидання, сприяла зміцненню та поглибленню перетворень у всіх сферах духовного життя України і закладала міцний фундамент для подальшого піднесення української культури.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА:

1 Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914-1920). - Мюнхен, 1969. - С.356.

2 Там само. - С.357.

ДорошенкоД. Історія України 1917-1923 рр. - Т. ІІ: Українська Гетьманська Держава

1918 року. - К., 2002. - С.233-234.

4 Там само. - С.234.

5 Державний вістник. - 1918. - 6 вересня.

6 Там само.

7 Там само. - 10 серпня.

8 Там само.

9 Дорошенко Д. Історія України. - С.239.

10 Там само. - С.240.

11 Державний вістник. - 1918. - 8 серпня.

12 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.1064. - Оп.1. - Спр.12. - Арк.74.

13

Державний вістник. - 1918. - 6 вересня.

13 Там само.

14 Дорошенко Д. Історія України. - С.235.

15 Там само. - С.238-239.

16 Україна: Хроніка ХХ століття. - К., 2005. - С.249.

18

Державний вістник. - 1918. - 6 вересня.

17 Дорошенко Д. Історія України. - С.233-236.

20

Державний вістник. - 1918. - 6 вересня.

18 ЦДАВО України. - Ф.3766. - Оп.3. - Спр.9. - Арк.9-9зв.

19 Там само. - Ф.3695. - Оп.1. - Спр.118. - Арк.54.

20 Там само. - Арк.57.

24

Україна: Хроніка ХХ століття. - С.199.

25

Вільна українська школа. - 1918. - №10. - С.355.

21 Там само. - №8-9. - С.279-280.

27

Державний вістник. - 1918. - 11, 14 липня.

22 Там само. - 1918. - 3 вересня.

23 Нова Рада. - 1918. - 22 жовтня.

30

Дорошенко Д. Історія України. - С.238.

31

Державний вістник. - 1918. - 24 вересня.

24 Там само. - 5 жовтня.

25 Там само. - 8 жовтня.

26 Там само. - 29 серпня.

27 Там само.

28 Там само. - 10 вересня.

29 Там само. - 21 вересня.

30 Там само. - 5 жовтня.

39

Дорошенко Д. Історія України. - С.245.

31 ЦДАВО України. - Ф.1216. - Оп.1. - Спр.265. - Арк.6-7.

32 Там само; Рыбаков М. О. Хрещатик відомий і невідомий. - К., 2003. - С.79-81.

42

Державний вістник. - 1918. - 4 серпня.

33 Збірник праць Комісії для вироблення законопроекту про заснування Української Академії

44

45 Там само. - 26 листопада.

46 Полонська-Василенко Н. Українська Академія наук. - К., 1993. - С.14-15.

47

Державний вістник. - 1918. - 22 листопада.

48

Полонська-ВасиленкоН. Вказ. праця. - С.15.

47 Державний вісник. - 1918. - 22 листопада.

48 Перший піврік існування Української Академії Наук у Києві та начерк її праці до кінця

1919 року. - К., 1919. - С.40-51.

49 Державний вістник. - 1918. - 5 липня.

50 ЦДАВО України. - Ф.2201. - Оп.1. - Спр. б3. - Арк.12зв.

53

Державний вістник. - 1918. - 4 серпня.

51 Сорочан Н. Утворення і діяльність Головного управління мистецтв і національної культури за Гетьманату П. Скоропадського // Український консерватизм і гетьманський рух: історія, ідеологія, політика. - Ч. ІІІ. - К., 2006. - С.133.

52 Там само. - С.133-134.

53 Там само. - С.135.

57

Державний вістник - 1918. - 22 липня.

54 Там само. - 3 жовтня.

55 ЦДАВО України. - Ф.1064 - Оп.1. - Спр.12. - Арк.17зв.

56 Державний вістник. - 1918. - 4 серпня.

57 Сорочан Н. Вказ. праця. - С.136.

58 Державний вістник. - 1918. - 8 серпня.

59 Там само. - 31 серпня; 3 вересня.

60 Дорошенко Д. Історія України. - С.253.

61 Державний вістник. - 1918. - 14 вересня; 28 листопада. - С.3.

62 Україна: Хроніка ХХ століття. - С.239.

63 Дорошенко Д. Історія України. - С.253.

64 Україна: Хроніка ХХ століття. - С.360.

65 Там само. - С.233; Дорошенко Д. Історія України. - С.254.

70

Україна: Хроніка ХХ століття. - С.227.

66 Нова Рада. - 1918. - 17 червня.

67 Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства НАН України. - Ф.13-4/125. - Арк.11; ф.13- 7/605. - Арк.6зв.

73

Відродження. - 1918. - 11 липня.

68 Там само. - 23 червня.

69 Нова Рада. - 1918. - 18 червня.

70 Відродження. - 1918. - 30 жовтня.

77

Дорошенко Д. Історія України. - С.254.

71 Преса України: Газети 1917-1920 рр.: Бібліографічний покажчик (укладач Г. Рудий). - К., 1997. - С.3.

79

Дорошенко Д. Історія України. - С.254.

72 Книгар. - К., 1919. - Ч.20.

 




Обновлен 15 фев 2017. Создан 31 дек 2013



 
«Автошкола Константа ГС» на Яндекс.Картах
Пользовательского поиска
AVTOINDEX.COM Автомагазин Автогарант
Просмотреть Автошкола Константа-ГС на карте большего размера

автоматический обменный пункт производит обмен Webmoney и E-Gold


Пожалуйста выберите электронные деньги для обмена:

Отдаете:
Получаете:

www.superchange.ru

Всеукраїнський сайт безкоштовної реклами белый каталог сайтов Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев
ERA.COM.UA
интернет портал
Размещено на Start.Crimea.UA Украинский портАл МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Directrix.ru - рейтинг, каталог сайтов AVTOINDEX.COM Автомобили - каталог сайтов фирм и компаний, Киев - Каталог компаний, фирм и веб-сайтов Украины, Киев. Добавить сайт в каталог Автошколы, Автомобили, Киев. Каталог сайтов femina.com.ua Украинский портАл Автошкола Спойлер Сайты недвижимости. Каталог недвижимости Бест Риэлти. Добавить сайт, ссылку, ресурс, URL. Обмен ссылками Аренда квартиры в Киеве Агентство недвижимости в Киеве Kiev apartments for rent Снять квартиру в Киеве. Сдам квартиру в Киеве. Долгосрочная аренда квартир Киев. Договор аренды, типовой образец. Квартиры в Киеве посуточно Гостиницы Киева белый каталог сайтов - рейтинг Каталог лучших сайтов, добавить свой сайт. только интересные сайты! > Украинский каталог сайтов Каталог сайтов OpenLinks.RU Украина онлайнСамый большой каталог сайтовАвтошкола Спойлер в Киеве ДДО Украины Каталог сайтов на http://www.globalmarket.com.ua/
Каталог сайтов GOOGLEРабота и бизнес в Интернете с компанией ФИНАНСОВАЯ ЛИНИЯAutoMotoTruck - легковые авто, грузовые, специальные средства передвижения, а также авиа, водная и железнодорожная техника AVTOINDEX.COMКаталог компаний и предприятий УкраиныКаталог компаний Украины КОНСТАНТА-ГС, АВТОШКОЛА, ООО